Дивне кохання

…Чи зможеш ти обрати вірний шлях,

Плутаючи у темряві в ночі…

…Чи зможеш ти кохати наче птах,

А серце квітці віддаси?

…Чи зможеш ти, чи зможеш ти…

Яке дивне буває кохання…і які різні почуття воно дає. Але багато людей запитують себе, чи є воно - це дивне створіння «Кохання». Де і як його знайти? Ніхто не знає вірної відповіді. І тільки Всесвіт знає все.

Колись дуже багато років тому на нашій планеті було дивне кохання. Кохання без меж, що було спроможне підняти в гору і змусити літати у небі. Воно було таке дивовижне і яскраве, що їм пишалися та оспівували в піснях. Але людство вже тоді потрохи становилось жадібним. Багато різних філософів вважали, що коли в тебе є така дивовижна сила - ти володієш Всесвітом. Пройшло зовсім мало часу з перших таких висловлювань, як майже всі люди бажали володіти їм. Кожен бажав його…

Одним з найжадібніших людей був цар однієї країни. Він не потребував у висловлюваннях своїх людей, він був один з перших хто зрозумів всю цінність цього дива. Цар дуже бажав володіти всім. Він вважав, що зможе не тільки володіти всією планетою, а і зорями…. Він мав все, що тільки бажав. Золота, срібла, дивовижних прикрас в нього було так багато, що з них можна було збудувати ціле місто. Різноманітні тканини, зброя, книги і звісно ж жінки – все було найкраще. І здається, що ще бажати, адже все і так є…. Все, окрім кохання.

Ні, не того кохання між людьми, або іншими живими істотами. Ні. А того, що змушує підкоритися чужої волі із захопленням. Заради якого ти підеш і в Рай, і до Аду. Зробиш все, аби предмет твоєї любові був задоволений.

Саме у той час десь у світі сталося диво. У темряві квітучого саду, у суміші квіткових ароматів, з теплом літньої ночі та яскравим сяйвом зірок – з’явився дівочий стан. І було ім’я в неї Кохання. Осяяна зірками та білявим Місяцем, зігріта літнім теплом, в платті із квітів дівчина була дивовижна. Вона з’явилась на галявині і з подивом дивилась навкруги. Але раптом щось потрапило до її очей. Дівчина зачаровано дивилась на щось у траві. Там серед гострих шипів диких троянд вмирала пташка, що віддала серце заради кохання. Мабуть, саме через це Кохання і з’явилась. Життя таке дивне. Багато людей вмерло заради кохання, але саме пташка викликала Кохання в наш світ, бо її стала одна з найщиріших та жахливих у своїй красоті.

Дівчина дивилась на птаха і з її очей до долу капали сльози жалю. І там де вони падали з’являлися нові квіти. За декілька хвилин скрізь росли білі лілії. Дівчині здалось, що саме ці квіти підійдуть до мертвої пташки. А потім вона заспівала. Її спів був такий незвичний для людського слуху, що навіть природа затихла.

В той самий час, у темряві серед дерев, твердою ходою йшов Цар. Сьогодні в нього був чудовий день, тому його настрій був веселий. Він був у роздумах і спочатку навіть не помітив як змінилось все. Все поринуло у тишу…. І тоді – він почув! Він почув як хтось співає. Як не намагався він не зміг розібрати слова дивної пісні, але зрозумів, що це пісня жалю. Дівочий голос був схожий на дзвін кришталю – такий дзвінкий та таємничий.

Цар забажав володіти цим голосом. Йому було байдуже, хто це співає, адже він бажав. Не вагаючись а ні миті, чоловік побіг на зустріч співу та побачив її. Вона була дивовижна, найчудовіша, найкрасивіша…. Таких як вона, він ще не бачив.

«Чому вона не моя? Де вона ховалась від мене?» - запитував він себе.

Цар був дуже радісний. Кров бурхливими потоками розливалась по його тілу, що викликало нестримні конвульсії. Він перебував у екстазі від своєї знахідки. Не вагаючись, чоловік одним швидким стрибком опинився біля дівчини та міцно схопив її.

І знов все змінилось. Піднявся вітер, десь у горах пролунав грім, тисячі птахів почали бурхливо та гучно волати. Але чоловік все одно міцно тримав дівчину. Коли він доторкнувся до неї, щось трапилось в його душі. Щось таке, що злякало його.

Не мовивши а ні слова, він потягнув за собою дівчину до свого палацу. Увійшовши до нього, чоловік не зупинився а ні на мить та продовжував йти, аж поки не зайшов до своїх кімнат. Там він відпустив дівчину.

- Співай, - мовив чоловік. Але дівчина мовчала. Він розвернувся подивитися на неї і знов в нього перехопило подих. Дівчина була ще красивіша, ніж він бачив її у темряві. Але вона мовчала. – Співай мені! – закричав Цар.

Дівчина мовчала. Вона дивилась на чоловіка та не розуміла а ні слова. Його мова була невідома, але щось підказувало їй що саме треба відповісти.

- Мене звуть Кохання. А тебе як? – промовила дівчина з усмішкою. Та швидко припинила усміхатись, так як побачила, що її слова не зрозумілі для нього….

… Пройшло багато часу з тієї ночі, коли Цар привів до себе Кохання. Це не дуже цікава історія… Спочатку Цар покликав усіх відомих літописців, аби хтось зміг передати його наказ дівчині, але ніхто не знав її мови. І тоді Цар почав вчити її сам. Він годинами, а іноді навіть днями вчив дівчину рідної мови. Потрохи він змінювався та люди у палаці почали себе краще почувати. Кохання позитивно впливало на Царя. Потім вони балакали годинами: вона однією мовою, він іншою. Іноді вона співала і Цар грав їй на музичному інструменті. Але все скінчилось в одну мить – він раптом згадав, що бажав її всю, але так і не мав.

Його бурхлива пристрасть налякала дівчину і вона втекла. На жаль її зайшли та повернули до Царя. Чоловік нічого не зрозумів та знову почав примушувати дівчину і вона здалася. Їй було дуже прикро, адже за той час, що вона жила у палаці, дівчина побачила у Царі чудову людину. Вона зуміла розгледіти його добрі та турботливі очі. Дівчина вирішила, що якщо віддасть себе йому, він зрозуміє.

Цар не зрозумів. І Кохання зникла…

Чоловік шукав її. Спочатку її шукали його воїни, потім він сам. Пошуки зайняли багато років. Цар так не зміг відпости навіть собі - чому він її шукає. Це стало сенсом його життя. Ніхто не знав, але у Царя була одна таємниця. Вночі він міг перетворюватися у кота. Цю можливість він виміняв в якогось діда і ціна їй була – його серце. Тоді він вважав, що це маленька ціна. Маючи таку здібність, кожну ніч він шукав Кохання. Все було марно…Чоловік вирішив вертатися додому. Тоді йому і пощастило. Вночі він вийшов до свого саду та спіймав її аромат. Вона була близько, на тій самій галявині. Ввійшовши на галявину він побачив лиш якесь біле створіння. Воно було схоже на маленьке козенятко. Не перетворюючись на людину, він підійшов до створіння.