Частина 31

Режисер шоу сидів у кріслі головного лікаря та нервово гортав блокнот із записами. Він кілька хвилин мовчки вивчав якісь дані, потім підняв погляд та уважно оглянув мене. А заразом і всю групу підтримки, що прийшла зі мною. 

- Я не знаю, як бути, - промовив він, потираючи скроні. - Оксано, ви мали розуміти, яка відповідальність лягає на вас. Ви ж самі просилися в шоу, а потім зникли, нічого не пояснивши.

Світлана Миколаївна підійшла до мене та обняла за плечі точно, як квочка свого курча.

- Та ми ж пояснювали вже тисячу разів. Її хлопець потрапив у аварію!

Я зраділа, коли Ніка вигадала історію про те, наче Тимур так сильно поспішав до мене, що не помітив автомобіль, котрий виїхав на зустрічну смугу. Тітка проковтнула її, не запиваючи водою. Повірила кожному слову. Тим паче, Тимур зі своїм гіпсом на лівій руці, розбитим лобом та синцями дуже скидався на водія після ДТП. 

- Почекайте, то ви не актор? - режисер заплутався остаточно.

- Одне іншому не заважає, - знизав плечима Тимур.

- У вас є дружина? - не відступала Світлана Миколаївна.

- Так.

- То скажіть, ви б не вчинили б так само на місці Ксюші? 

- Ось тільки не треба давити на жалість! Пан… Тимур, здається, живий та майже неушкоджений, а у нас епізод полетів шкереберть. Зрозумійте, у хірургів графік розписаний майже похвилинно. Я вже мовчу про знімальну групу!

Марк та Ніка, які до цього часу просто спостерігати зі сторони, вирішили теж піти у наступ.

- Невже раніше у вашій роботі не траплялися форс-мажори? - Ніка сперлася руками на письмовий стіл, щоб режисер краще чув її. -  Зробіть щось, назначте нову дату операції, поміняйте місцями з іншим учасником. Не нам вас вчити!

- Вона ж не погуляти пішла, а на порятунок Тимура! - додав Марк.

Сам Тимур, поводився тихіше за інших. Його не переставало гризти почуття провини за те, що мені довелося познайомитися з Ковалем. За будь-якої слушної нагоди він просив вибачення. І робив це настільки часто, що мені встигло набриднути. Вкотре почувши своє ім’я, він з-під лоба подивився на режисера, важко зітхнув та приєднався до друзів.

- Не руйнуйте її мрію, через одну прикрість, - промовив наш халепник. - Уявіть, як я далі житиму, розуміючи, що це через мене її позбавили шансу на… на участь у вашому шоу.

Чоловік не витримав атаки з усіх фронтів. Він ляснув блокнотом по столу, вимагаючи тиші.

- Розійдіться! Що ви скупчилися наді мною? - зарепетував він. - Я взагалі одну Оксану запрошував, ви заперлися цілою компанією і по черзі ґвалтуєте мій мозок! Відійдіть трохи далі, а краще - взагалі за двері.

Друзі зробили крок назад.

- Най Бог милує… - прошепотіла Світлана Миколаївна та, поплескавши мене по плечу, також ретирувалася. 

Режисер схвально кивнув. Він знову відкрив блокнот, звірив записи з якоюсь таблицею на комп’ютері та втомлено підпер рукою щоку.

- Не робіть з мене монстра, шановна, - сказав він, звертаючись вже особисто до мене. - Я вас розумію, але моя робота - це телебачення. В першу чергу я маю виконувати свої обов’язки, а потім вже замислюватись про моральну сторону медалі. Я готовий зробити виключення для вас, тільки пообіцяйте, що більше ніяких сюрпризів!

Марк з полегшенням присвиснув, а тітка на радощах аж підстрибнула. Тільки Тимур залишався осторонь і виглядав таким самим понурим, як і до цього.

- В понеділок повертайтеся у клініку. З лікарями я владнаю, але йду на поступки вперше і востаннє.

Я знала, що мала б радіти цим словам. Саме для цього ми гуртом припхалися у лікарню. Знала, що мені дають другий шанс, а втрачати його буде повною дурістю. А потім подивилася на тих, хто прийшов зі мною, і мій світ раптом зробив оберт на сто вісімдесят градусів.

- Оксано, ви мене взагалі слухаєте? - чоловік висмикнув мене з роздумів.

- Га? Так…

- То я чекатиму на вас у понеділок.

Спокій огорнув мій розум. Він заполонив серце та розлився по венах. Я нарешті відчула, що на мене більше не тисне той тягар, який я несла за собою протягом останнього часу.

- Я не прийду, - відповіла я.

- Тоді у вівторок вранці, але це кінцева дата…

- Ні. Я не робитиму операцію.

Режисер схопився за голову. Мені захотілося пожаліти його, але я наважилася лише винувато розвести руками.

- Вибачте.

Світлана Миколаївна вирішила, що я перелякалася. Вона поспішила до мене та узялася заспокоювати, приговорюючи:

- Та ви не слухайте її… То стрес, вона ляпнула не подумавши.

- Ні, Світлано Миколаївно, я подумала, - обернулася до присутніх та зустрілася з їхніми розгубленими поглядами. - Більшу частину життя я провела в образах на батьків та страху залишитися самотньою. Мені здавалося, що я зможу стати по-справжньому щасливою тільки тоді, як поверну собі те, чого була позбавлена - сім’ю. Точніше, не поверну, а створю свою. Я до стелі стрибала, коли мені дозволили взяти участь у шоу. І до кінця життя буду вдячна за таку честь… Але зараз я дивлюся на вас та розумію, що маю все. Мені не треба гнатися за примарним щастям. Воно завжди знаходилося поруч, а я просто не помічала його, бо була зациклена на своїх комплексах. 

Я перевела подих та продовжила:

- В мене є рідні, що пройшли зі мною і вогонь, і воду. В мене є подруга, котра за ці роки встигла стати близькою, наче сестра. Є її чоловік… ну, як бонус. Але Марка я теж люблю! А ще у мене є той, хто поіменно знає кожного з тарганів у моїй голові, але чомусь все одно кохає мене. Ви - моя сім’я. А якщо ви приймаєте мене такою, яка я є, то навіщо змінюватись? Не кожному дано мати власних дітей, та й нехай. Я любитиму твоїх, Ніка. Ой, та не реви ти...

Подруга почала ридати ще на половині моєї промови. Світлана Миколаївна хотіла втішити бідолашну, але її обігнав Марк. Тоді вона потягнулася до мене, та й там не встигла. Тимур притис мене до грудей та прошепотів на вухо:

- Я пишаюся тобою.