Частина 9

Тимур

Оксана стояла біля магазину. Помітивши мене, вона звузила очі, один в один, як змія на полюванні. 

- Ну і що я маю робити? - запитав я, коли ми порівнялися.

- Допоможеш мені з покупками.

- І все?

- І все, - вона посміхнулася, але мені від тієї посмішки стало не по собі.

Ми зайшли у торгове приміщення, узяли візок та пішли в сторону товарів для тварин. Оксана зняла з полиці кілька пакетів котячого корму.

- У твого кота чорна діра замість шлунку, - дурний Олег цілий день тероризував мене, випрошуючи їжу. 

- В нього просто хороший обмін речовин. Візьми, будь ласка, бананів.

- Будь ласка? - перепитав я. - З тобою все нормально?

- Так.

Звичайно, я не ловив кайф від того, як вона фиркає у мій бік, але ж де тренування витримки? За що, врешті-решт, я маю платити гроші? Пішов до відділу фруктів та схопив перше ліпше гроно бананів.

- Занадто зелені! - похитала головою Оксана. 

Я обрав жовтіші.

- Занадто великі, такі незручно брати з собою на роботу.

Знову повернув банани у ящик, знайшов максимально стиглі та маленькі, кинув їх у целофановий пакетик та на ваги. 

- Не треба брати пакет! - заперечила Оксана. - Ми ж у двадцять першому столітті живемо, варто думати про екологію. Зважуй так.

Я зняв пакет.

- Забагато, - насупилася Оксана, коли не екрані з’явилася цифра з вагою.

Добре… Відірвав один банан і кинув його назад.

- Так нормально? 

- Ні! Ти чув про етикет покупців? Не можна залишати самотній банан, бо скоріше за все його ніхто не придбає і він згниє. 

- І що? 

- Свідоме споживання, - забрала той довбаний банан назад. - А ти пошукай гроно поменше.

Перепрошую за свої слова. Оксана чудово бісила мене і, здається, сама отримувала задоволення від цього процесу.

- О, і хліба візьми.

- Сама бери! А то раптом мій вибір знову буде недостатньо свідомим!

Дівчина подивилася на мене, як на безнадійного.

- Це ж просто хліб, Тимуре… Не роби проблеми на пустому місці. А ще треба купити яєць. Допоможеш? Потримай пакет, я наберу.

- Тепер, виходить, пакетик можна брати? - Оксана і логіка - це антоніми.

- Ну можеш покласти яйця собі в кишеню! - вигукнула вона і простягнула мені торбинку.

Мабуть, я таки погарячкував, коли вирішив прожити з нею цілий місяць під одним дахом. Ми знаходилися поруч менш як двадцять хвилин, а мені вже хотілося битися головою об стіну. Я набрав повітря у легені, стиснув у руках той пакет і смиренно чекав, поки Оксана обирала найкращі серед яєць. А робила вона це настільки довго, що за цей час з них могли б вже вилупитися курчата. Нарешті Оксана нагребла по три у кожну руку і опустила… МЕНІ НА КЕДИ!

- Чорт! - я думав, що знищу її на місці. - Нахріна ти це зробила?!

Оксана скорчила невинну посмішку. 

- Торбинка дірява… - промовила вона. - Не нервуй, таке буває.

- Голова тебе дірява!

Продавчиня, що поруч викладала шоколадки, вирішила втрутитися у наш діалог.

- Не хвилюйтесь, - вона співчутливо подивилася убік Оксани. - Зараз покличемо співробітника клінінгового відділу. 

- Дякую, вибачте за це неподобство, - пролепетала та у відповідь

- Та нічого. 

Я струсив жовтки на підлогу. Бридкий слиз просяк тканину і дійшов до самих носків. Мені ледве вдавалося стримувати бажання розбити пару десятків таких самих яєць в Оксани на голові. 

- Може, будемо закінчувати цей цирк? - процідив я. 

- Як скажеш, - кивнула Оксана. - Тільки ще дещо прихопимо, і все.

- Нарешті.

Вона пішла вперед поміж рядами, періодично кидаючи щось у візок. Мене не чіпала, даючи охолонути, або ж просто не знала, чим можна дістати ще більше. 

- Доброго дня! - до нас підбігла дівчина з планшетом у руках. - Я представник компанії Дюрекс. В нас зараз проходить дуже вигідна акція! Якраз для молодих пар.

До мене не відразу дійшло, що нас з Оксаною прийняли за пару. Мені про таке навіть думати не подобалося. Якщо оцінювати ступінь її привабливості по шкалі від нуля до десяти, то вона балансувала десь на одиниці, і то з кожною хвилиною ця позиція стрімко падала. Хоча буду чесним, коли Оксана мовчала, то здавалася нормальною, навіть трохи симпатичною, але варто було їй відкрити рота - цей ефект втрачався. Ой, та вона могла просто подивитися у мою сторону з таким виразом обличчя, що я починав відчувати себе шматком собачого лайна. 

- Ми не… - почав заперечувати я, але промоутерка перебила.

- Дуже вигідна пропозиція! Купуєте велику пачку будь-яких презервативів і отримуєте зразок з нашої нової лінійки в подарунок.

Оксана здійняла руку, прохаючи дівчину замовкнути. Я відчув хвилю вдячності до неї, та це тривало недовго.

- Ми б залюбки скористалися акцією, але ваші вироби не підходять моєму хлопцеві, - вона поплескала мене по плечу. - Така сумна ситуація.

- Індивідуальна чутливість? - дівчина зробила якусь помітку у планшеті.

- Та ні! Просто жоден з розмірів не підходить… Йому потрібні ось такі, - вона показала мізинець.

Я став хапати ротом повітря. Охреніти можна, який смішний жарт!

- Оу… ну тоді вибачте за те, що потурбувала… - я спіймав на собі погляд повний жалю та розчарування.

- Не вибачайтесь, ви ж не знали.

Впевнений, у той момент Оксана перебувала на Олімпі своєї винахідливості. Я спіймав її за лікоть та потяг до каси.

- Що ти, бляха, мелеш?! - прошепотів їй на вухо. - Це ж просто ні в які рамки не лізе!

- А по-моєму, вийшло прикольно. Ти б бачив своє обличчя.

- Я бачив обличчя тієї дівчини і, повір, не одному чоловіку такого не побажаю! 

- Відпусти мене, боляче! Вчепився, як краб.

Я прибрав руку. На шкірі Оксани, де щойно були мої пальці, багряніли сліди. Мені стало соромно, я опустив очі додолу. Тільки вчора доводив їй, що не кидаюся калічити жінок, а сьогодні нагородив синцями.