1

Микола віддавна, мов вогню, боявся жінок. З раннього дитинства. Відтоді як померла його мама і батько незабаром привів в дім чужу жінку. Новоспечена мачуха відразу незлюбила свого малолітнього пасинка. Настільки, що ображала й принижувала юного хлопчину ледь не щодень. Грубі дорікання, в’їдливі кпини й брутальна лайка лилися на голову дитини зранку до вечора. Психологічна травма від них була такою великою, що маленький Коля почав ставитися до жіноцтва ледь не як до створінь пекла.

Юність дещо відкоригувала це неприглядне сприйняття слабкої половини людства. Тільки не надто сильно. Микола виріс незугарним, хирлявим та незграбним парубком. Популярності серед дівчат не мав ніякісінької. Та й особливо не прагнув її. Він сторонився місцевих красунь, не любив гучних компаній, був мовчазним непримітним відлюдьком. Багато хто навіть вважав, що він трішки несповна розуму.

Минали роки. Коля вивчився в училищі на токаря. Пішов працювати на завод. Проте якось суттєво його життя не змінилося. Він був самотнім, хоча особливо не переймався цим. Жив собі як жив. Щодень ходив на роботу. По вечорах вислуховував нескінченне невдоволене буркотіння батька й мачухи. Остання обзивала пасинка “одоробалом, яке нездатне здобути собі прихильності навіть кривої калічки”.  

Ці образливі слова врешті-решт спонукали Миколу до дій. Не те щоб він спеціально шукав собі суджену. Все трапилося якось само собою. Якогось вечора. Повертаючись з роботи, чоловік зустрів Ганну. Вона працювала на тому ж заводі, що і він. Мешкала у відомчому гуртожитку. Начебто мала малу доньку, яка проживала з її старенькою матір’ю десь у віддаленому селі.

Їхні нечисленні зустрічі-побачення важко назвати романтичними. Обоє були вже достатньо дорослими й зрілими, щоб віддаватися таким “дитячим забавкам”. Просто розуміли, що старість вже не за горами й треба якось влаштовувати особисте життя. Тож чому не пов’язати свої долі одне з одним?

Про весілля й медовий місяць у них мови звісно ж не було. Микола й Ганна просто розписалися й стали жити разом. Одруження мало змінило характер Миколи. Він і надалі залишався мовчазним, непривітним й похмурим чолов’ягою. Тай чого було тому характеру мінятися. Дружина Колі виявилася разюче схожою на його мачуху. Жінка тільки те й вміла що щоденно “пиляти” свого чоловіка. Та він особливо не зважав на це, бо давно вже звик і до гучних скандалів, і до істеричних криків, і навіть до вітіюватих прокльонів дружини. 

Мабуть так воно б і “тягнулося” ще не один рік, як би не відомі події, що потрясли країну. Держава, що колись займала одну шосту земної суші, миттєво розсипалася мов карточний будиночок. У незалежній Україні розпочалася економічна розруха. Серед її чисельних потерпілих були і Микола з Ганною. Завод де вони обоє працювали закрився. Жити стало нінащо. Щоб хоч якось зводити кінці з кінцями чоловік з жінкою вирішили перебратися в село до матері Ганни. 

Так Коля вперше зблизька познайомився (до цього були лише кілька мимолітних зустрічей) зі своєю тещею Надією. Старенька відразу сподобалася чоловікові. Жінка завше була такою ж, як і він, небалакучою, похмурою й похнюпленою особою. Оце старече цурання людського спілкування припала до душі Миколі. Чи то він і сам мав таку неприглядну рису характеру, чи може підсвідомо відчував, що жіноча непривітність є лише маскою, за якою бабця ховається від холоду й жорстокості теперішнього світу.