Мешканці маєтку: перше знайомство

 - "Україна - дуже дивна країна. Слуги народу тут живуть в палацах, а сам народ - в комірках" - думала Валерія, тюпаючи за спиною охоронця і роззираючись навкруги. Від Івана Михайловича та його дружини тітки Іри вона знала, що володар замку, Олександр Данилович, свого часу був депутатом Верховної Ради, потім міністром чогось і нарешті пішов на пенсію, оселившись в одному з своїх маєтків на березі Азовського моря.  Валерія теж жила на узбережжі, але в скромній чистенький хатиночці. Як вона туди потрапила - вона не пам'ятала. Спогдади починались з доброго обличчя тітоньки Іри, яке з'являлось крізь марення, і її лагідних рук, що клали компресс на розпашілий лоб хворої Валерії і полегшували її страждання. Вона не розуміла мову, на якій до неї звертались, але розуміла доброту і турботливість жінки. Потім Лєра прийшла до тями, одужала і потрошку стала вивчати мову. Дядько розповів, що після бурі він знайшов дівчину на березі моря поряд з уламками човна. Жодних документів чи посвідчення її особи розшукати не вдалось, але разом з нею в хатинці рибалки з'явився і дуже екзотичний великий папуга, що теж мовчав, але ні на крок не відходив від дівчини. 

- Я хочу папугу! - несподіваний вигук вирвав Валерію зі спогадів. Перед нею стояла гарненька дівчинка років 10 в рожевому платтячку. Вона тримала за руку невисокого, але кремезного літнього чоловіка, і було видно, що вона його сюди буквально притягнула. З того, як шанобливо вклонився літньому чоловіку охоронець, Валерія зрозуміла, що перед нею власник маєтку.

- Купи мені папугу! - наполегливо сказала дівчинка. 

- Папуга не продається. - посміхнулась Валерія. - Я принесла на ваше замовлення свіжу рибу від Івана Михайловича, бо він сам сьогодні нездужає. 

- Коля, однеси кухарю - кивнув господарь на відерце.Охоронець слухняно пішов односити рибу на кухню, а пан Олександр витягнув з кишені пухкенького гаманця і простягнув Валерії кілька стодолларових купюр. - Це багато! - замотала головою Лєра. - З вас 200 гривень!

- Це за папугу. - ввічливо посміхнувся пан Олександр.

- Ні, ні в якому разі! - Валерія рішуче замотала головою. - Це мій друг, а друга не можливо продати!

- Але я хочу! - тупнула ніжкою дівчинка і приготувалась плакати. 

- Ви можете купити собі папугу в інтернеті. Там можна навіть знайти сайт де тваринок віддають безкоштовно в хороші руки! - спробувала Валерія заспокоїти дівчинку. - Ось побачиш, скільки там цікавих тваринок продається!

- Але я хочу ЦЬОГО папугу! 

Пан Олесандр скривився так, ніби у нього болів не зуб, а ціла щелепа. Видно було, що забаганки дитини йому вже не те що набридли, а замучили до напівсмерті. Він мовчки дістав все, що було в гаманці (дуже багато) і простягнув Валерії. - Я вас прошу! - дуже ввічливо, але з притиском сказав він. 

- Ні, ні в якому разі! - замахала Лєра головою і позадкувала: - Вибачте, я краще вже піду.

І тут дівчинка заревіла, як штормова сирена. Здавалось, що троянди згорнули всі свої пелюсточки, замок зіщулився, а бідний пан Олександр схопив Валерію за руку і поволік за собою вглиб будинку. Отямились вони тільки тоді, коли за ними зачинились важкі двері з шикарною шумоізоляцією. Сирена стихла, пан Олександр і Валерія хором видихнули. Лєра побачила, що вона знаходиться в великому солідному кабінеті.

- Сідайте - показв господар маєтку на зручне шкіряне крісло. - Ееее...- Лєра, здається?

- Так, Валерія.

- Лєро, ваш батько хворий?

- Так, у нього іноді підскакує тиск. Але Іван Михайлович мені не батько, він просто знайшов мене на березі після бурі. Цей папуга був поряд зі мною, це єдина ниточка, яка пов'язує мене з минулим життям, якого я не пам'ятаю. Вибачте, але я ні за які гроші не можу його продати. 

- Я вас розумію. - пан Олександр дістав з кишені білосніжну хустинку і витер нею лисину. - Але і ви мене зрозумійте. - Ця дівчинка - моя єдина онука, а її мати померла.

На очах чоловіка виступили щирі сльози, які він поспішив стерти тою ж хустинкою.

-  ЇЇ батько живе за кордоном і зовсім не цікавиться дитиною. Я сам не знаю що робити. Няні з Лізою не справляються, з психологом вона розмовляти не хоче. А я - я  просто не можу їй ні в чому відмовити! - він розвів руками. - І головне що вона ж кине цього папугу як тільки награється! Може навіть завтра! 

І тут обличчя пана Олексаедра осяяла посмішка людини,яка знайшла вихід з важкої ситуації. - Лєро, а вам потрібна робота?

- Ну взагалі-то да. - Лєра згадала, як живуть тітонька Іра і дядько Іван і подумала, що гроші їм потрібні і навіть дуже. 

- Так працюй у мене!

- А ким? - обережно спитала Лєра. 

- Та ким завгодно! Допомагай на кухні, поливай квіти або витирай пил з меблів - тільки побудь тут місяць разом з папугою. Як тільки папуга Лізі набридне - я тебе тримати не буду, але зарплату даю за місяць вперед - 30 тисяч. Не думай що багато, саме стільки у мене отримує обслуга. Ну як, по рукам?