Свято Родинного Тепла.

Тим часом в Королівському Замку На Семи Вітрах готувались до Свята Родинного Тепла. Це свято приходило напередодні найхолоднішої пори року. Ні зими, ні снігу в країні N ніколи не було, але був період, коли всі сім вітрів починали дути всі разом. Тоді рибалки не виходили в море, а людям хотілось заховатись в затишний будиночок і запалити який-небудь вогник – камін, грубу або бодай свічечку. В один з таких днів в Королівському Палаці, який давно вже виконував функції музею, картинної галереї та концертного залу, збирались рибалки та їх родини, щоб разом запалити камін в великій вітальні, випити по чашечці глінтвейну і трішки потанцювати. Цей день був приємним для королівської родини, яка цілий рік старанно працювала, щоб утримувати замок в хорошому стані. Адже вирушаючи на свято, люди брали з собою хто мішечок картоплі, хто сушену рибку, а хто пляшечку домашнього виноградного вина. А Бабуся і Мама Королеви та юні принцеси цілий рік плели шкарпетки, щоб мати подарунок якщо не для всіх жителів, то хоча б для маленьких дітей. І, звичайно, в духм’яний глінтвейн цього чудового вечора добавляли мед із королівської пасіки.

Олл Енн в святковому білому платті стояла біля органу і перебирала ноти, добираючи музичний супровід для свята. А Расссі, яку мама-королева зранку вдягнула в рожеве плаття з рюшами, не довго витримала таке знущання над свободою, заправила плаття в повсякденні робочі штани, і, підперезавшись мотузкою, разом з рибальскими дітьми будувала в малій залі корабель з стільців та столів. В хід йшли також старенькі розхитані трони.

- Рассі, поставте трони на місце! Це музейний експонат! – попросила Олл Енн, яка дуже любила археологію і старовинні речі.

- Та ми обережно! Ой…

Від бильця трону відвалилась декоративна шишечка. І Рассі тихенько, бочком-бочком, щоб не бачила сестричка, вийшла з зали і помалу пішла довгим коридором палацу. Вона зупинилась біля високого стрільчатого вікна і задивилась на величну картину океану в рамі чудернацьких скель. До вікна підлетів смішний різнобарвний папуга з квіткою в дзьобі, вирячив очі і забив крилами, натякаючи на те, що його треба впустити. Рассі побігла далі довгим коридором і відчинила двері балкону. До замку залетів смішний скуйовджений папуга, і, облетівши навкруг Рассі, сів до її ніг і поклав на підлогу квітку.

- Дивна квітка! – сказала Рассі, розглядаючи яскраво-червоні пелюстки, густо вкриті золотистим пилком – Я ніколи такої не бачила!

- Ніхто такої не бачив! – гордо заявив папуга і високо підняв скуйовджену дзьобату голову.

- Де ти взяв її, Папагусик? – Рассі підняла квітку і замилувалась її незвичною формою.

-  Далеко-предалеко в горах, куди не кожен орел долетить!

- Ну ти хвалько. – посміхнулась Рассі. – А квітку треба віднести до вітальні і поставити в найгарнішу вазу! Лети зі мною, Папагусик! Там скоро будуть їсти торт!

Коли Папагусик і Рассі зайшли до великої вітальні, свято було в самому розпалі. Бабуся-королева і сивовусий капітан риболовного судна танцювали чарльстон, Тато-король пригощав всіх бажаючих гарячим глінтвейном, а Мама–королева привезла з кухні на візочку Королівський торт! Рассі поставила квітку в велику підлогову вазу біля входу в залу і вони з Папагусиком полетіли до торту. Чарльстон скінчився, захекані бабуся і капітан сміючись впали на канапу,а Олл Енн заграла Сюиту № 2 си-минор Баха, більше відому під назвою «Жарт».

До просторого палацу зібралось все населення маленької країни, було тісно і весело. Діти приміряли різнокольорові вовняні шкарпетки і їли торт, дорослі попивали глінтвейн і розмовляли, молодь танцювала і розважалась грою в фанти і «Корову» - це дуже смішна гра, коли хтось задумує в голові слово і мовчки показує його жестами, а всі намагаються розгадати. За вікном бриніли сутінки і дули вітри, а в Замку було тепло і затишно.