Дивні ягоди

Сьогоднішній ранок для Михасика був звичайним. Все як завжди: руханка після сну, смачний сніданок, який готувала мама. Добре попоївши він як завжди поцікавився, чим може допомогти рідним по господарству – це було доброю звичкою, адже він знав, що разом будь-яку справу і легше і веселіше робити. Але на сьогодні хатніх справ не було. Тому мишеня відразу ж вирушило на свіже повітря.

Сонячна погода, спів птахів….Стояв погожий літній день. Сонце ледь-ледь пробивалося крізь густе листя дерев – наче хотіло полоскотати травичку своїми теплими промінчиками. Прекрасний ранок. Рушивши то на одну галявинку, то на іншу Михасик нікого зі своїх друзів там не зустрів. «Напевно, кудись пішли без мене» – подумав він і сів на пеньку почекати.  Не пройшло багато часу, коли прийшов їжачок. Вони давно вже товаришували, завжди вигадували для себе цікаві ігри, щось незвичне знаходили довкола. Це могли бути рідкісні рослини, кумедно розташовані стебла чи гілки. Все цікаве і не схоже між собою!

Не кваплячись, вони потихеньку рушили по знайомій стежці. Вітру не було, пташки співали.

– А давай сходимо отуди. – Михасик показав на далекий пагорб в тій стороні лісу, куди раніше вони не ходили.

–  Навіщо? То ж занадто далеко! – здивувався їжачок.

– Подивимось що там… Може щось незвичне побачимо.– мишеня було налаштоване рішуче.

І вони рушили. Щоб не загубитись і знайти дорогу додому вони вирішили залишати камінчики на стежці, по якій йдуть, щоб потім повертатись і позбирати їх. Нарешті пагорб був поруч. Видершись на вершину, друзям аж дух перехопило. Перед очима розкинулась галявина, на якій було багато рослин з ягодами синього кольору.

Що воно таке? – Михасику не терпілось підійти ближче і роздивитись.

– Давай підемо назад… Ми ж уже побачили все, що хотіли. – не погоджувався їжачок. 

–  Ми що, даремно подолали такий довгий шлях і навіть не наблизимось роздивитись? – здивувався Михасик і рушив в сторону загадкової галявини.

 Їжачок поспішив слідом за ним. Підійшовши ближче, вони побачили незвичну рослину з синіми круглими ягодами.

– Що це таке? Може скуштуємо? – запропонував Михасик.

Їжачок засумнівався.

– Ми ж не знаємо, що це… А раптом неїстівне! – зітхав він.

Але мишеня було налаштоване рішуче. Він зірвав одну з найбільших ягід і вже було потягнув її до рота. Їжачок зупинив його: «Стій…Краще назбираємо і понесемо додому покажемо дорослим».

– Домовились, але одну я все таки скуштую – і  швидко надкусив ягоду. Він жував і дивився на їжачка, не розуміючи, що з ним відбувається. В голові почало паморочитися і стало зовсім недобре. «Що з тобою?» – підхопив його товариш, - «тобі недобре?». Михасик ледве вимовив: «Мені дуже погано, пішли звідси». І вони потихеньку рушили. Їжачок як міг допомагав другу йти додому. Вони йшли помаленьку. Слідуючи розкиданим на стежці камінцям, вони за деякий час були уже в знайомому для себе місці.

Діставшись домівки Михасика їжачок запропонував все розказати батькам.

– Ти що? Не треба! Я без дозволу пішов так далеко та ще й ягід отруйних з’їв. Мені таке перепаде. Я зараз відпочину і мені стане краще! – вмовляв Михасик.

 Їжачок був проти, але друга не видав. І Михасик нічого не сказав своїм батькам. Він просто лежав і думав, коли ж йому стане легше. Але час минав, а біль і слабкість тільки посилювались. Скільки разів батьки не запитували про те, що з ним трапилось – він не говорив нічого, а тільки чекав, коли ж його стан покращиться. Але цього не відбувалось. Навпаки, йому тепер навіть дихати стало важко.

Навідати друга прийшов їжачок. Він побачив мишенятка знесиленого і все розповів його батькам про похід до далекого пагорба, про дивну галявину з красивими синіми ягодами. І про те, як той скушував одну без дозволу. Батьки вислухали його і мама принесла Михасику якісь ліки і дивний на запах чай. Михасик слухняно випив те, що йому дали і заснув.

Відкриває мишеня очі, а біля нього сидять батьки і їжачок. Всі були дуже схвильовані.

– Тобі краще? – запитав тато.

– Уже набагато краще – посміхнувшись, відповів Михасик.

–  Те, що ти надкусив – то була отруйна рослина. Ніколи не їж того, про що нічого не знаєш. Ти отруївся, тому тобі і стало погано. Якби ти з’їв більше, то могло трапитись горе. Це дуже небезпечно! Ми з мамою дуже хвилювались за тебе!

– Я більше ніколи так не буду робити! – стиха відповів Михасик.

– І не забувай сину, що треба завжди говорити правду, навіть коли тобі соромно або неприємно. Сьогодні ти ледь не наробив собі непоправної біди!

Михасик з сумно відвів погляд. Він розумів, що краще було послухати пораду їжачка і принести невідомі ягоди додому щоб показати їх родині.

– Тепер я говоритиму тільки правду! Навіть коли соромно! Обіцяю!