Частина четверта

Хоч хлопець і звик рано прокидатися, сьогодні він проспав майже до середини дня. Вже так сильно на ньому позначилися нічні пригоди і все та нервування, що йому довелося пережити. Відпочинок був вкрай важливий в такій ситуації. До Георгія заходили медсестри, які хотіли покликати на сніданок, але побачивши, що юнак не прокидається навіть від поштовхів, вирішили його не турбувати і дати відіспатися. Все одно в цю пору року пацієнтів вкрай мало, так що зайве місце завжди знайдеться.

О десятій годині до нього заглянув Михайло і почав будити хлопця. Його вже попередили, що юнак дуже міцно спить і турбувати його не варто, але лікаря це не зупиняло - він вже поставив собі за мету розбудити сплячого. Георгій довго не міг прокинутися: ні від гучного шуму, ні від тормошеніем, і тому чоловік вирішив підбадьорити його виливши стакан холодної води прямо на обличчя сплячого. Не минуло й секунди як він різко підскочив. Сон швидко відійшов.

- Доброго ранку, сплячий красень, - наче нічого й не сталося лікар підійшов до тумби і поставив на неї порожню склянку.

- Я Вас ненавиджу, - розбуджений хлопець просидів на ліжку деякий час, пиляючи поглядом чоловіка, а після знову впав на подушку.

- Ну-ну, не варто вимовляти таких слів, - лікар посміхнувся з реакції хлопця, підходячи до вікна, - я ж тобі поможу в кінці кінців.

- І я Вам дуже за це вдячний, - промовив в подушку Жора, навіть не відкриваючи очей.

- Тобі пора збиратися, - хлопець зітхнув і почав підніматися зі своєю лежанки. - Ти довго спав, а нам ще належить сьогодні багато справ переробити. Піди в ваш номер і там відпочинь. Це місце для хворих, а не здорових, так що не зловживай моєю симпатією.

Георгій піднявся з ліжка й почав збиратися в готель. Лікар мав рацію - залишатися зараз тут було не найкращою ідеєю. Йому ще треба врятувати Ольгу від невідомої субстанції яка її поранила. Хлопець підійшов до умивальника щоб змити з себе залишки сну. Михайло підійшов до нього з боку і простягнув йому рушник. Жора прийняв його і почав витиратися. Закінчивши з усіма процедурами, хлопець забрав рюкзаки і вийшов з палати. Чоловік проводив його до виходу з лікарні, паралельно щось розповідаючи.

- Я подзвоню тобі в перебігу дня, - виходячи з будівлі, вони попрямували до воріт. - А поки йди готуйся до нашої вилазки.

- Коли ми вирушимо? - хлопець зупинився і протягнув руку щоб попрощатися.

- Сьогодні ввечері, - чоловік зробив те ж саме. - Нам потрібно туди проникнути непомітно, так що це ідеальний час.

- Ви точно лікар? - Георгій попрямував в сторону виходу з території лікарні. - Більше на шпигуна змахує.

- Скажеш теж, - лікар почекав поки той не пройде ворота і розвернувся в напрямку входу в будівлю. - Хоча я завжди мріяв ним бути, але доля якось не склалася.

- Гаразд. Як скажете, - хлопець помахав йому і поправивши рюкзаки на своїх плечах попрямував у бік готелю. - Я пішов. Чекаю дзвінка.

- Ага, - Міша ще якийсь час дивився йому вслід, поки хлопець не звернув за поворот, а після відправився на обхід пацієнтів. Йому ще потрібно було закінчити зі своєю роботою перш ніж вирушати разом з юнаком.

***

День тягнувся нестерпно довго. Незважаючи на те, що зазвичай хлопець не мав і однієї вільної хвилини, так як вічно знаходив чим зайнятися зараз йому слід було б ще трохи поспати перед черговою безсонною ніччю. Але, як тільки він опинився в своїй тимчасової кімнаті, вся втома вмить зникла. Хлопця знову переповнювала енергія ось тільки живилася вона не натхненням, а хвилюванням про тітоньку. Йому в щоб те не стало потрібно роздобути ту речовину, яка зашкодила Ользі. Тільки так можна було б дізнатися що з нею. Як би хлопець не хотів щоб її недуг пройшов без сліду ось прямо зараз, хопець розумів що чудес не буває і без допомоги ззовні тут не обійтися.

За відведений йому час, Георгій встиг зібрати все найнеобхідніше для вилазки. Багато всього брати було безглуздо, так як ймовірно його новий знайомий повністю підготується до цього вечора. Найголовніше що потрібно було зробити це замаскуватися. Минулої ночі переслідувач навряд чи розгледів в темряві їхні обличчя, так що при ще однієї зустрічі його можуть і не впізнати, але якщо все ж зміг, то юнакові б не хотілося щоб його впізнали. Приховати своє обличчя в будь-якому випадку відмінна ідея адже невідомі не зможуть після на нього вийти через соцмережі або ще щось. Жора дістав зі свого рюкзака чорну футболку і штани, а щоб приховати обличчя дістав тонкий коричневий шарф з жовтими зірками. Так само він взяв щільну синю сорочку для того щоб не замерзнути коли вони будуть в лісі. Шарф і сорочку він поклав в невеликий рюкзак з яким приїхала Ольга, попередньо виклавши з нього її речі. Хлопець дуже сподівався, що тітка не ​​розсердиться на нього за таке свавілля.

Приблизно о четвертій годині йому на телефон прийшов вхідний дзвінок. Це був Михайло. Жора, не втрачаючи часу, швидко натиснув на кнопку «прийняти» і підніс телефон до вуха. З динаміка долинув оксамитовий голос лікаря.

- Чекаємо тебе через півгодини біля кафе «Небосхил», постарайся не спізнюватися, - по той бік слухавки чулися звуки жвавих розмов. Здається чоловік вже перебував в зазначеному місці і, певно, не один.

- Добре до зустрічі, - хлопець поспішив кинути трубку і вийшов з номера попутно закриваючи двері на ключ.

Георгій вперше був в цьому поселенні і тому поняття не мав де знаходиться призначене чоловіком місце, тому вирішив запитати дорогу на ресепшені. Спустившись на перший поверх, він помітив за стійкою ту саму дівчину, що показувала Ользі місце парковки і що допомогла йому викликати швидку. Варто було б подякувати їй за це, що хлопець і вирішив зробити насамперед.

Підійшовши до неї, він швидко прочитав ім'я на бейджик, на якому було написано «Ярослава». Дівчина сиділа і дивилася якийсь фільм, так як справ у неї особливо не було. Георгій підійшов до стійки, після чого дівчина його помітила і зупинила перегляд кіно.