Частина 48

Папка називалася «тимчасове».

Він назвав її так три роки тому, у братиславській кімнаті, о другій ночі, і жодного разу не перейменував. Усе його справжнє жило в папках із такими назвами: «тимчасове», «поки що», «розібрати». Ніби воно було не зовсім його й будь-якої миті могло не знадобитися.

Адам відкрив її й довго дивився.

Усередині був не продукт. Усередині був горб із милиць: скрипти, підпорки, кострубаті обхідні шляхи, які він ліпив під себе одного й пам'ятав напам'ять. Воно працювало бездоганно — доти, доки за ним сидів він. Половину важелів не було де натиснути, крім як у коді. Одна кнопка називалася «зробити нормально».

Він показав це Юсуфові — тому, кому вже показував сире ще в Євгеновій команді.

Юсуф дивився хвилин двадцять. Тоді сказав:

— Це добре. Але цим не можна користуватися.

— Я користуюся.

— Ви — так, — сказав Юсуф. — Ви тут живете.

  *

Далі було три місяці найнуднішої роботи в житті Адама.

Виявилося, що зробити з власного інструмента чужий — це не «причепити гарний екран». Це розібрати все до гвинтика й зібрати заново, знаючи, що по той бік сидить людина, яка нічого про тебе не знає й не мусить знати. Що вона не пам'ятає, куди тиснути. Що вона зробить не так. Що вона зробить не так двадцятьма способами, з яких Адам передбачив три.

Він ненавидів це. Кожен другий вечір ловив себе на думці, що краще б робив нове.

І сам собі відповідав: отож. Оце й є та робота, від якої всі тікають у нове.

  *

Випустили в четвер, тихо, без жодного оголошення.

Роман хотів галасу. Адам попросив тиждень без нього — і вперше в житті це було не боягузтво, а розрахунок: він хотів побачити, що станеться, поки ніхто не дивиться.

Сталося ось що.

За перші три дні зареєструвалося сімдесят із чимось людей. З них до кінця дійшло одинадцять. Решта відвалилася на різних кроках — і Юсуф, який поставив лічильники, показував Адамові, де саме, і Адам щоразу не міг повірити, що люди спинялися отут.

Отут же ж очевидно.

— Очевидно вам, — терпляче казав Юсуф.

Найгірше було на четвертий день, коли перший живий користувач написав у підтримку. Не лайку. Питання. Він питав, що означає слово на кнопці.

Адам сам вигадав те слово. Воно здавалося йому точним, коротким і навіть дотепним.

Він сидів і дивився на те повідомлення, і в ньому підіймалося щось знайоме, з дитинства: гаряче, соромне, з бажанням усе зачинити й нікому більше не показувати. Бо це вже було не «моя річ погана». Це було гірше: моя річ незрозуміла. Тобто я думав, що говорю з людьми, а говорив сам із собою.

Він написав тій людині довгу відповідь. Потім стер. Написав коротку. Потім пішов і перейменував кнопку.

  *

За два тижні прийшло перше «дякую».

Жінка з Полтави, яка вела дві сторінки для чужої крамниці й одну свою. Вона написала три речення: що не зрозуміла половини, але те, що зрозуміла, зекономило їй вечір. Що вечір вона витратила на дочку. І що чи можна якось зробити, щоб оте от було зверху, бо вона його щоразу шукає.

Адам прочитав це разів десять.

А тоді зробив те, чого не робив ніколи: скинув скріншот у команду й написав «оце наш перший». Не «дивіться, як мене хвалять» — просто щоб вони теж побачили ту дочку й той вечір.

І пішов робити, щоб «оте от» було зверху.

  *

Далі кілька місяців ішла найчесніша робота, яку він знав.

Вони викидали. Багато. Викинули цілий шар, яким Адам пишався окремо, — гнучкий, розумний, з яким можна було зробити майже що завгодно, якщо розібратися. Ніхто не розбирався. Люди приходили не розбиратися, а зробити своє діло й піти жити.

Одного разу він сперечався за це з Юсуфом мало не годину. Тоді пішов, походив по вулиці, вернувся й сказав: «Ріж».

Потім навчився казати «ріж» швидше.

Гроші пішли повільно, як і йде все справжнє: спершу кілька передплат, які не покривали й кави; потім десятки; потім Оля, яку взяли на клієнтів, сказала якось між іншим, що вже не встигає відповідати одна.

Вибуху не було. Був повільний, упертий приріст, який ніхто, крім них, не помічав.

Але одного дня Роман глянув у цифри, довго рахував щось у голові й сказав:

— Ти диви. Воно живе саме.

Адамові мало б бути образливо. А було — легко.