Від автора

Ця книжка виросла з мого життя, але не є ним.

Багато з того, що переживає Адам, я пережив сам — і рай, і нору, і те, як роками показуєш людям лише готове. Дещо тут із моєї пам'яті, дещо з моїх записників, дещо з віршів, які справді мої. Але Адам — не я, а всі інші люди в цій книжці — вигадані.

Скажу й те, чого автори зазвичай не кажуть. Я писав цю книжку не тому, що мав що розповісти. Я писав її, щоб побачити себе збоку — стати собі психологом, бо іншого не мав. Я не розумів, чому роками ховаю справжнє й показую готове, чому відкладаю людей «на потім», чому гроші тануть у руках. Я віддав усе це Адамові й дивився, що він із цим робитиме.

Йому весь час треба було ще щось зрозуміти. Ще щось виправити. Ще трохи підготуватися. Я теж це робив.

І ось що вийшло. Студія, якою в книжці керує Адам, на момент, коли я пишу ці рядки, існує тільки в моїй голові: є назва, є лого, є роман про неї — і немає жодного клієнта. Я написав двісті сімдесят сторінок про крок, якого сам ще не зробив. Кажу це не для сповіді — просто без цього книжка брехала б про найголовніше.

Але поки я дописував цю примітку, одне з того, що робить Адам, я таки зробив: написав людині, якій роками був винен і роками мовчав. Так само, як у книжці, — коротко й соромно. Що мені відповіли, не скажу: це вже не моя історія. Мені належить лише те, що я написав.

Це історія про половини. Про ту, яку виносиш на видноту, і ту, яка тим часом платить за кімнату. Про те, скільки коштує тримати їх нарізно — і що лишається, коли життя вже не питає, готовий ти чи ні.

Далі — те, що важливо сказати прямо.

Усі персонажі, їхні біографії та сюжетні події в цій книжці вигадані. Жоден із них не є портретом реальної людини; жодна доля тут не відтворює чиєїсь справжньої. Якщо вам десь здасться, що ви когось упізнали, — вам здалося. Там, де я брав щось живе, я його розібрав і зібрав наново, і воно стало чиєсь інше.

Реальні тут лише міста й дороги між ними. Братислава, Київ, Прага, Стамбул, гори Закарпаття — справжні, і я не хотів позбавляти книжку цієї ваги. Але заклади, вулиці, години їхньої роботи й дрібні порядки я міняв так, як було зручно книжці, а не так, як воно є насправді. Не звіряйтеся з цим романом ні в чому, крім почуттів.

Війна в цій книжці — не хроніка й не прогноз. Це авторська версія, не свідчення. Я не маю права на свідчення: я цю війну не воював. Я писав про людину, яка була далеко й любила тих, хто був близько, — і про те, чого це коштує.

І ще одне, про Олександра.

Олександра я вигадав — його село, його дорогу, все, що з ним у цій книжці стається. А от обіцянку Адам успадкував від мене: у мене був друг, який просив не називати його героєм. Я довго думав, чи має Адам це прохання порушити. Вирішив, що ні.

Ця історія — не про нього. Але слово я тримаю й тут.

Тож нехай буде просто: мій друг.