26.

26.

Лаурі Мартінес треба було повернутись додому. Її зміна закінчилася, і що було робити? Із Яном вони, по-перше, зустрічалися, але не жили разом. По-друге ж… Після її повідомлення той мав зникнути. Їй, у свою чергу, треба було поводитися так, щоб не викликати підозри. Хоч би як хотілося бути з ним разом, але…

З того, що розповів капітан Девіс, Лаура зробила висновок, що претензії є лише до Яна, але не до неї. Та й те – поки що не претензії, а лише привід для спостереження. Зникнути на якийсь час – означало лише одне: не давати нових приводів для підозр. Ну, і перестраховка, звісно… В іншій ситуації Ян, можливо, так і не вчинив би. Але зараз – він був зайнятий надто важливою справою. Його операцію, пов'язану з «мозком» міста, не можна було ставити під загрозу. Отже, рішення тимчасово зникнути з поля зору усіх, хто міг ним цікавитися, - було зараз єдино вірним.

А що робити їй? – думала Лаура, прямуючи додому. Залишатись на місці. Жити, як раніше. Працювати, як і раніше. Та збирати інформацію. Для усіх це виглядатиме так, ніби вона послухалася поради капітана Девіса, та поки що з Яном не зустрічатиметься, хоча офіційно стосунків і не розривала. Зрештою, те, що у базі даних їхні стосунки були відзначені, як діючі на даний момент, зовсім не означало, що вони повинні проводити кожну вільну хвилину разом… Чи не так?

А можливість, коли буде час, зустрітися з Яном у його новій обителі (треба сподіватися, тимчасовій) вона знайде. За допомогою Алана, звісно.

А поки що потрібно просто посидіти вдома. Та й Оскара випустити, щоб політав. Клітка була влаштована так, що годівниця наповнювалася через вивірені для папуги цієї породи інтервали, покриття підлоги теж змінювалося саме, тож, клопіт господині зводився до мінімуму. Але вона знала, що жако - птах не просто розумний, а який потребує спілкування. Їй казали, що самотність може призводити в папуги до стресу та навіть хвороби. А з ким Оскару спілкуватися, окрім неї? До речі, чи то хитра, чи то полохлива пташка у присутності Яна так жодного разу й не розмовляла, і він навіть іронізував щодо того, чи не вигадують власники папуг надздатності своїх вихованців. При цих спогадах Лаура посміхнулася. Потрібно буде їх спробувати «подружити». Якщо, звісно, видасться можливість…

Коли Ян, який фактично очолив організацію після смерті Дока (вона досі дивувалася, як же це в нього так вийшло), дав вказівку, щоб ті, кого можна було назвати головними за напрямами її діяльності, стали носити зброю, - в Лаури теж з'явився пістолет. Вона розуміла, чому Ян так вчинив, - їм потрібен був захист від убивці. Але сама пістолет не носила, - він лежав удома, в одній із скриньок. Зрештою, вбивця зброї не мав. Він нападав на жертв із голими руками, у крайньому випадку, використав ніж (якось же вирізав ідентифікатор в Алекса Легрі!). Лаура, з її досвідом занять джиу-джитсу, вважала, що зможе постояти за себе.

Вона піднялася на ліфті на свій поверх, відчинила двері до квартири… Світло ще не засвітилося, коли вона швидше відчула, ніж побачила, якийсь рух позаду. А потім знепритомніла, навіть не зрозумівши, чому. Тільки думка промайнула: зреагувати не встигну, та й пістолет би тут не допоміг.

-А я гадав, що цей комп'ютер має стояти у мерії, - здивувався Алан.

-Ні. Мерія - це те місце, де вирішують, які квіти висадити на клумбах, і таке інше, - похитав головою Ян. – Й призначає усіх цих людей туди – той самий штучний інтелект. Відбираючи за своїми параметрами, заданими йому тими самими розробниками. Яких вже давно немає серед живих… Причому самі ці люди навіть не знають, хто їх призначив та чому.

-Ніколи навіть про це не замислювався ... А якщо вони відмовляться?

-Ось дивись. Алгоритм передбачає, що для відмови мають бути вагомі причини. Це щось подібне до призову на службу, але, з іншого боку, комп'ютер обирає тих, хто сам хотів би опинитися на цьому місці, тому відмови бувають рідко. Коротше кажучи, мерія – це ширма. Але ширма публічна, там багато людей. Тримати там "мозок" не можна, тоді хтось його обов'язково виявить. А це не входило до планів його творців.

-А чого вони хотіли? - Алан - не технар, подумав Ян, він просто не розуміє всього задуму. Та вирішив пояснити:

-Вони створили штучний інтелект, який працює... ну, скажімо, подібно до людського мозку. Продукуючи закони, як за абсолютної монархії. Тільки цей монарх не живий, а електронний. Та, до того ж, таємний. Про його існування ніхто не знає, а звідки беруться ті правила, за якими ми живемо, - не цікавляться. Їм досить того, що ці правила встановили засновники міста, та інших подібних міст. Як сказала Гертруда, до них переселилася більшість «золотого мільярда», отже, по різних теплих місцях Землі мала бути побудована тисяча міст, по мільйону населення у кожному… Усі – за одним зразком, та із єдиними правилами, які й визначає «мозок» . Але в той же час вони зробили цього «монарха» таким самим фанатиком, якими були самі, заклавши принципи, якими керувалися. Щоб людина не могла сама змінити їх. Щоб навіть після їхньої смерті нічого не змінилося. Вони розуміли, що якщо влада належить людям, то… наступні покоління можуть не бути такими твердими у своїх переконаннях. Ти знайомий з історією комуністичних країн, починаючи з Радянського Союзу? Там зазвичай відбувалося саме так. Революцію влаштовували фанатичні комуністи, але за кілька поколінь до влади приходили ті, кому хотілося добре жити. І далі – або відхід від ідеї, або корупція, а потім все одно відхід від ідеї. Коли влада належить машині, цього не станеться. Штучний інтелект до корупції не схильний, а закладеної в нього ідеї піддати сумніву нездатний.