25.

25.

-Оце вже щось, з чого можна починати!

Задоволений кивок начальника викликав в Антуана Гама відчуття, ніби по нутрощах розливається приємне тепло. Співробітник контрольного відділу розумів, що взагалі йде на ризик, виставляючи напоказ свою заочну боротьбу із Яном Генріксоном, без наявності прямих доказів. Особливо з огляду на той факт, що в того подруга служить у поліції. А тепер з'ясовувалося, що ризик був виправданий. Виявлення не просто потенційного, а справді підозрюваного у зловмисній діяльності, – це великий крок у кар'єрі. Принаймні, фундамент на майбутнє. А якщо ще й підтвердиться існування організації...

-Що саме починати? Ви дасте наказ про затримання? – Насправді, Антуан розумів, що підстав для цього недостатньо. Поки. Але у бюрократичних іграх завжди один принцип: отримуєш менше, ніж просиш, але чим більше просиш, тим більше отримуєш. А він, по суті, і не просив.

-Ні. Але сектор спостереження ми задіємо, - вирішив начальник. Це було саме те, чого домагався Антуан: сектор спостереження займався тим, що й випливало з його назви, причому у всіх сферах, - його співробітники могли стежити на вулиці, навіть встановлювати мікрофон або камеру у квартирі об'єкта, та, звичайно, стежили, чим він займався у комп'ютерних мережах.

-І що ж ми їм скажемо?

-Самі вирішите. Це ваша знахідка, вам їх і інструктувати, що потрібно дізнатися про об'єкт. Але поки що лише про один. Поліцейську не чіпати, вона може помітити нашу цікавість, - сказав начальник.

Проте Антуан Гам був радий і цьому. Насправді, дозволити самому проінструктувати спостерігачів, – це був королівський подарунок. Зазвичай таку можливість начальник залишав за собою, оскільки той, хто інструктує, разом із начальником сектору спостереження вирішували, які ресурси задіяти. І ось тепер частину завдання з їх, аналітиків, сторони доручили саме йому. Зрозуміло, він постарається зробити так, щоб ресурси були задіяні якомога більш значні, а спостереження за об'єктом було якомога щільнішим.

Власне, просто від начальника він і вирушив до ліфта, на якому піднявся на два поверхи вище, де й знаходився той самий сектор спостереження. І, зрозуміло, потрібні рішення було ухвалено швидко, та доведено до виконавців, а ними були не лише співробітники контрольного відділу.

Це ж треба! Вбивця гадав, що наступна операція буде складною, а тут – так пощастило! І хто ж ллє воду на його млин? Контрольний відділ! Його суперники у цій боротьбі. Хоча й не супротивники. Чи все-таки вони теж вороги? Як би відреагував контрольний відділ, якби дізнався, не лише хто він, а й чому робить те, що робить?

Втім, це зараз не мало значення. Думати треба було про інше: як використати ситуацію. Тактично вона вигідна, оскільки полегшує виконання наступної операції. А стратегічно? Якщо зробити той крок, який є очевидним, - як відреагує ворог? Якщо він зробить те, що потрібно для виконання операції, як це вплине на подальші кроки? Мабуть, частково ускладнить їх. Але чи має він вибір? Очевидно, вибору немає.

До того ж, у результаті цієї операції він дізнається стільки, що компенсує подальші труднощі. А це означає, що діяти треба, і якнайшвидше.

Розмірковуючи, що означає виклик до начальника дільниці перед початком патрулювання, Лаура чекала будь-чого, тільки не того, що почула.

-Я знаю, що ти вирішила… познайомитися ближче з тим хлопцем, якого перевіряла тоді у парку, – сказав капітан. Втім, вона знала, що дорікнути їй нема у чому. Принаймні, коли стосувалося цього.

-Ну, так, ми ... сподобалися один одному, і коли це не мало відношення до служби ... Все законно й офіційно, сер. - Зрозуміло, начальник дільниці вирішив перевірити її профіль у міській базі даних, - він періодично практикував таке щодо підлеглих. А там побачив запис про нові стосунки, та згадав, звідки це знає прізвище, - Генріксон. Капітан Девіс, здавалося, ніколи нічого не забував.

-Законно, звісно. Тільки об'єкт ти обрала не найкращий, - безапеляційно заявив капітан. Та, звісно, отримав у відповідь питання:

-Що ви маєте на увазі, сер?

-Те, що я тобі зараз скажу, - таємно. За лінією контрольного відділу. Так от, звідти надійшов наказ щодо твого Генріксона, щодо особливого спостереження. Спостереження щільне, без безпосереднього стеження, але з відмітками під час зустрічей. Ти знаєш, що це означає. – Об'єкт такого спостереження відмічався поліцією, та про кожну зустріч мали повідомляти ініціаторові наказу, у даному випадку – до контрольного відділу. Де, чого, звісно, не знали ані капітан, ані Лаура, ці дані, разом з усіма іншими, мали потрапляти на стіл, точніше - на комп'ютер, Антуана Гама. - Мені б не хотілося, Мартінес, щоб ти потрапила до цих звітів.

-Але ... про нас і так знає кожен охочий, який зазирнув у базу даних, - знизала вона плечима. - Як ви зробили, сер. До того ж, я ніколи не бачила, щоб Ян зробив щось погане. – Ну, як він підміняв насіння у себе на роботі, Лаура на власні очі, справді, не бачила, а усе інше було лише розмовами. Поки. Тож, якщо казати точно, вона сказала начальникові правду.

-Цілком припускаю, що так воно і є, - кивнув капітан. Щоправда, не уточнив: вірить він у те, що Ян Генріксон справді не робив нічого поганого, або тільки в тому, що його подруга нічого такого не помічала. – Але ж ти знаєш: за такого щільного інтересу контрольного відділу… Життя йому вони, скоріше за усе, зіпсують. Навіть якщо зрештою і не заарештують. А «бризки» можуть потрапити на будь-кого, хто поряд. Мені не хотілося б, щоб це була ти.