20.

20.

Антуан Гам давно звик, що людям доводиться пояснювати елементарні речі. От і зараз... І головне, це навіть не його начальник, - того не було на роботі (він навмисно підібрав такий момент), а начальник його начальника. Звичайно, добре, що вдалося домогтися розмови безпосередньо з ним. Але ... Антуан, звичайно, не мав ілюзій щодо того, що розум людини пропорційний «висоті» її посади. Якби це було так – він сам би давно вже був головою усього контрольного відділу, якщо не мером… Але щоб настільки!

-Мені здається, ви просто за щось розізлилися на цього Генріксона, - заявив шеф. Антуану довелося зобразити спокій, - він давно звик, - і просто похитати головою:

-Я з ним навіть незнайомий. Жодного разу не бачив.

Найцікавіше – що обидва казали чисту правду, й обидва мали рацію. Хоча жоден із них не був готовий визнати це щодо іншого. Втім, шефу треба було віддати належне, - з підлеглими він завжди розмовляв коректно, це Гам змушений був визнати.

-Тоді в чому ж справа?

-У фактах, сер. Генріксон починає зустрічатися зі співробітницею поліції, - і вбивця, якого шукає уся поліція, вбиває її начальницю та подругу. А потім ще одного поліцейського з цієї ж дільниці вбивають разом із втікачем Конраді. Він же має стосунок до крамольних малюнків, – як мінімум, він їх бачив, усі. Потім… пригода з вуличним художником… Зважаючи на все, тут теж є зв'язок. Чи ви вірите в те, що... так діють різні вбивці?

-Якщо тільки хтось не вирішив замаскувати… свою приватну справу під роботу серійного вбивці, – заперечив начальник. Але в Антуана була готова відповідь на це заперечення:

-А хто знає подробиці вбивств такою мірою, щоб... мати достатньо інформації для такої імітації? Окрім поліцейських, які проводять розслідування, цього просто ніхто не знає. А на них важко подумати. Але головне у іншому. Ви самі бачили малюнки, сер? – Антуан уважно вивчив знімки, – оригінали на стінах були, зрозуміло, давно знищені.

-Так. А що?

Ну як можна було не помітити чогось настільки очевидного?

-Останній ... Ви помітили, що він зовсім в іншому стилі? Більш схематичний, лаконічніший. Але спрямований на те саме. Якщо не гірше. Після смерті художника…

-Ви гадаєте, що він був автором? І вважаєте, що Генріксон – той убивця, якого шукають поліцейські?

Так далеко Антуан Гам не наважився б заходити. Він вважав за краще зберігати об'єктивність. Не лише тому, що така явна помилка, якщо це помилка, могла коштувати йому кар'єри. Але й з іншої причини: він робив усе, щоб зберігати на роботі холодний розум, бути чистим аналітиком. Його робота, вважав Антуан, схожа на математику. Або вирішення шахових завдань. Чиста логіка, позбавлена емоцій. Хоча він зізнавався самому собі: він би тільки зрадів, якби вбивцею виявився саме Генріксон. Однак розумів, що бажане та дійсне – далеко не завжди одне й те саме.

-Я вважаю, сер, що тут є якийсь зв'язок. У Генріксона точно якась роль у цій справі. Хоча я не можу поки що стверджувати, яка саме.

-Але хотіли б, щоб він виявився вбивцею?

На обличчі шефа грала слабка посмішка. Втім, у ній було мало радості. Чомусь тим, що відбувалося, він був незадоволений. Антуану треба було зрозуміти, чому. Тим більше, що, як виявилося, начальник і не дурень…

-Чому я маю цього хотіти, сер?

-Я-то звідки знаю ..? Мені важливіше, чого ви, власне, хочете від мене?

-Вказівок на перевірку усього цього, сер. - У певних межах збирати інформацію Гам міг і з власної ініціативи. Але доступ у нього був далеко не скрізь. Але інші відомства тим, що було в них, ділитися не дуже хотіли, а поліція вже подробицями розслідування – і поготів. А от якщо офіційні запити виходитимуть від керівництва…

-Ну, якщо ви вважаєте це таким важливим…

А що було робити вбивці?

Ось уже ніколи він не думав, що опиниться у безвиході з такої причини.

Ворог обезголовлений. Він тепер точно знав, що організація існувала, та що її очолював Теодор Конраді, який перебував у бігах багато років (вбивця не називав його доктором, оскільки вважав, що втікач втратив право іменуватися вченим після того, як відкинув усі цінності, на яких базувалася у місті наука). Він знав, які цілі організація мала, чим займалася. Як розумів і те, наскільки багато трималося у ній на лідері. А тепер цього лідера немає, – він сам керівника ворогів убив.

Чи буде організація існувати далі? Чи розпадеться зі смертю Конради? Тим паче, що решта … має бути налякана. І тим, що відбувалося раніше, а смертю лідера – тим паче. Чи намагатимуться вони продовжувати, чи … будуть повністю деморалізовані?

Він не знав. Й не існувало способу дізнатися. Тим більше, що дізнатися від Конраді все, що знав він сам про створену ним організацію, вбивця не зміг. Та й… Якщо організація припинить діяти, чи матиме він виправдання, щоб продовжувати вбивати?

Вбивця упіймав себе на цій думці. Йому потрібне виправдання? Але виправдання шукають у тому, що хочеться робити.

Виходить, йому хочеться вбивати? Доводилося сказати правду: йому це заняття сподобалося. І – так, потрібно виправдання, щоб продовжувати це робити.