19.

19.

Вбивця планував свою нову операцію. Він думав про це саме так, і здивувався б, якби дізнався, що Ян Генріксон описував цим самим словом свої власні дії. Зрозуміло, вони не знали один про одного, - на щастя для обох.

«Наш друг»... Вбивця чудово знав, як його називають поліцейські. Ідіоти ... Втім, як і ті, кого він обрав за жертв. Проте, він не вважав, що це його вибір. Це вони самі обрали власну долю. Адже він не змушував їх займатися тим, чим вони займалися… Вони самі ухвалили таке рішення, а отже, прийняли й ризик. Вони ж мали розуміти, що це може комусь не сподобатися. І не лише контрольному відділу…

Головним було те, що тепер він знав достатньо, щоб завдати удару. Те, чим він займався досі, було лише підготовкою. І інформаційною, й психологічною. Для нього самого.

Так, головне – інформація. Та, зрозуміло, ретельна підготовка до удару.

Щоправда, перед ним тепер постане нова проблема. Після цієї справи не лише його вороги, а й поліція може здогадатися багато про що. А головне – про його мету. Конкуренти? Так, поліція разом із контрольним відділом можуть стати такими, якщо зрозуміють, проти кого він діє, та чого досягає. І, звичайно, їх багато. Чи матимуть вони більше шансів?

Мабуть, ні. Вони ідіоти, якщо й досі не зрозуміли, що відбувається. Дарма їдять свій хліб. У ті давні часи, коли можна було тримати в хаті кота, сказали б: мишей не ловлять. (Вбивця, як і більшість городян, ніколи не бачив не лише живого кота, а й живу мишу.) Вони навіть не вийшли на старт. А він уже просунувся досить далеко. І не лише шляхом убивств, головне – скільки він знає.

У той же час, ця справа не буде схожою на попередні. Сама природа операції та цілі робили це неминучим. Щоправда, дізнатися про щось нове тут, швидше за все, не вийде. Ну і добре. Ціль важливіша…

Все необхідне, - втім, цього разу потрібно було небагато, - було підготовлено. Вбивця одягнувся та вийшов з квартири, - такої самої, як у всіх, маленької квартири. Шлях до мети буде недовгим.

-Щоб постійно робити це, вам доведеться знайти когось іншого. Я не надто добре вмію працювати з цією програмою. – Ян кілька днів тому зустрівся з хлопцем з організації Дока, який відав у ній пропагандою. Якщо це можна було б так назвати. Вони з Доком вважали, що електронні канали надто небезпечні, їх можуть відстежити. Саме тому й зосередилися на малюнках на стінах, склавши конкуренцію вуличним художникам. Але працювали за іншою технологією – з трафаретами. Для швидкості, зрозуміло. Однак із вбивством Елізабет Венс перед ними постала проблема. Розробляти трафарети не було кому. З цим проханням і звернулися до Яна, як до найбільш підкованого технічно; запропонувала вчинити так, зрозуміло, Лаура. – Але цього разу я допоможу вам. Що саме ви хочете..?

-В якому сенсі? – не зрозумів співрозмовник.

-Що хочете зобразити? У чому ідея?

-А-а ...

І він виклав свій задум. Ян кивнув і сказав, що надішле макети електронною мережею. Зрозуміло, її «законспірованою» частиною. Ризикувати не хотілося нікому. Співрозмовники розійшлися, і він подумав, що це цікаве творче завдання. Втім, цього разу малюнок відрізнятиметься від тих, що з'являлися раніше. Він, звичайно, не Елізабет, і не зможе опрацювати зображення з такими деталями. Все буде куди схематичніше…

Отже, це було кілька днів тому. А сьогодні дорогою на роботу Ян, лише на кілька секунд переставши крутити педалі свого велосипеда, трохи знизивши швидкість, проїхав повз стіну, на якій було нове зображення. Примітивне, звісно, у порівнянні із тим, що бувало раніше. Але...

На чорно-білому малюнку у лівій його частині були три людські силуети, як можна було зрозуміти по навколишніх деталях, у салоні трамвая. На грудях одного з них було написано: БЕЗУМОВНИЙ ДОХІД, на грудях другого: ІНЖЕНЕР, на грудях третього: ВЛАСНИК БІЗНЕСУ. Імітація таблички, які були встановлені в салонах трамваїв, оголошувала: ОДИН МАРШРУТ. Правіше три упізнавані обличчя виглядали з однакових вікон, - такі були в більшості будинків у місті. Й під кожним був напис: 1 КІМНАТА.

А під усім цим, вже знайомим готичним шрифтом, яскраво-червоною фарбою, було виведено: А НАВІЩО ПРАЦЮЄШ ТИ?!

"Замовника" влаштувала його робота, зрозумів Ян. Втім, вибору й не було. Подальші кроки в пропаганді теж потрібно було робити, причому так, щоб донести цілі організації до людей, не розкриваючи самого факту, що організація існує. Так, вони добре вигадали з цими малюнками, думав Ян, продовжуючи шлях на роботу. Багато хто замислиться, а спробуй знайди, хто це зробив.

Втім, зараз він має інші турботи. Ян навіть не підозрював, як помиляється.

-Я їх знайшла, - сказала Лаура. Вона попросила Яна терміново приїхати, і щось у голосі дівчини підказало, що не треба відмовлятися. Дзвінок пролунав, втім, коли він після зміни виходив зі свого тепличного комплексу, тому ніяких перешкод не було. Однак, тільки побачивши її, Ян зрозумів: не до задоволень. Він звик, що подруга – особистість цілісна, та завжди зібрана. Напевно, служба цього навчає. А тут, здається, зовсім розклеїлася, хоч сліз на очах і немає. Але по кімнаті ходить, хитаючись. От  вже що на неї несхоже! І точно не п'яна. Та й говорить не зовсім складно... Щоправда, він зрозумів, що йшлося про трупи. І спитав:

-Кого?