16.

16.

-Ну, точно: довіряють! – сказав Ян. А Лаура засміялася:

-Звичайно! Я ж поручилася за тебе! Давай покажу…

-Невже ти гадаєш, я не розберуся? Все-таки – з технікою працюю! – Він опановував систему зв'язку таємної організації. Й лише тепер розумів, яку високу кваліфікацію мав той, хто усе це вигадав та реалізував. Оскільки у загальну систему комп'ютерного зв'язку міста було зроблено «врізання», та її ресурси використовувалися задля існування каналів, повідомлення якими ніхто не міг би перехопити. Принаймні залишалося на це сподіватися. Хоча Ян розумів: немає, звичайно, нічого неможливого, але відстежити зв'язок та перехопити повідомлення тут буде дійсно важко. За одним винятком, про який не хотілося думати. - До речі, а тебе як називають?

-Гаррієт.

-І псевдо тобі теж підбирав сам Док? На честь Гаррієт Табмен?[1]  Він явно любить історію взагалі, й американської Громадянської війни – особливо. Якщо вже в Алекса Легрі був псевдонім Самтер ...

-Так, Алекс ... стояв біля джерел... А Док ... Він багато чого знає. І з історії теж…

-Якщо я йому відправлю повідомлення, прочитає лише він? – уточнив Ян.

-Очевидно. Можливо, ще його помічниця. А що?

-Я хочу запропонувати... одну операцію. Але Док і так знає, де я працюю. Ти ж йому розповідала? Ідея операції пов'язана з моєю роботою. Але я не хочу, щоб... про неї знав ще хтось.

-І що ж в тебе за ідея? Мені можна знати?

-Тобі можна! – великодушно погодився Ян. Він розумів, що, якщо один з них захоче видати іншого, то... викладе набагато більше, ніж просто ідею операції. - Мені не дає спокою розповідь Дока про те, чому він взагалі пішов на це.

-Про рослини … продукти з яких дають відчуття ситості, але мало енергії для організму?

-Так. Ти розумієш, кого вони роблять з людей? Ми відчуваємо себе... начебто здоровими, це не викликає якоїсь конкретної хвороби, але... ми не маємо сил. Знаєш, навіщо? Щоб людина не хотіла не просто щось робити… Щоб у неї не було сил на … звершення, на те, щоб зробити щось. На те, щоб змагатися з іншими, і залишити по собі якийсь слід. На те, щоб бути кимось… Спочатку вони… переконали, що це дуже погано – їсти м'ясо. Начебто шкідливо для здоров'я, і тварин шкода, і природу розведення цих тварин убивало… Цікаво, а Ахмед зі своїми людьми де все це беруть? Нас … самих перетворили на рослини. Навіщо? Щоб … начебто, не знищити, - вбивати жорстоко. Але... щоб ми самі себе зробили ніким. Оскільки всіх неможливо переконати стати ніким, вони зробили так, щоб навіть у тих, хто хоче бути кимось, не було на це сил... Вони вважають, що людина не повинна нічого змінювати не лише у природі, а й взагалі. Ось в неї й не повинно бути сил та бажання… Це жахливо.

-Згодна. На мене це теж справило враження. – Лаура не уточнила: чи на цій же зустрічі з Конраді, чи вона чула цю історію раніше? Втім, зараз це не мало значення. - Але що ти хочеш зробити?

-Там, де я працюю ... У нашому тепличному комплексі підмінити деякі рослини, - або насіння. Цього ніхто не помітить. Але вони витіснять ті породи, модифіковані в лабораторії Дока, й люди почнуть отримувати нормальне харчування. Звичайно, ми не змусимо їх їсти м'ясо. – Ян розумів, що багато хто саму таку пропозицію сприйняв би з острахом. – Але… поступово вони отримуватимуть продукти, від яких не почуватимуться знесиленими.

-І що? Навіщо нам це?

-Ну, по-перше, ми зробимо реально щось добре для людей у цьому місті. Навіть якщо вони цього не зрозуміють. - Він знизав плечима. - Але головне в іншому. Якщо у людей з'являться сили, вони почнуть щось робити. Та отримувати результати. І міняти життя, - своє та чуже. І тоді… вже тим, хто хоче, щоб цього не відбувалося, доведеться реагувати. Ми… перехопимо ініціативу. Але найголовніше - люди, у яких з'являться сили, почнуть ставити запитання. Адже заради цього… були ті малюнки на стінах, правда? Але людям, які відчувають, що вони не мають сил, не до того, що залишиться після них. А от якщо вони зможуть...

-Я зрозуміла. - Лаура дивилася тепер на друга якось по-новому. Те, що він запропонував, було нескладно технічно, якщо мати доступ до потрібних місць у тепличному комплексі. Але могло мати колосальні наслідки, - тому що це була не технічна операція, вона ґрунтувалася на філософському підході до того, чим вони усі займалися. Або досі намагалися займатися, - тому, що в організації, власне, крім Теодора Конради, і не було людини, яка мислила категоріями не тактичними та навіть не стратегічними, а ідеологічними. А тепер з'явилася. Вона навіть не могла уявити, що Ян має такий погляд на світ, який дозволив йому придумати це… Та, мабуть, не останнє. - Напиши йому. Доку має сподобатися.

-Я теж так гадаю.

-Тоді дій, Ернесте!

І він почав писати листа. Це все одно безпечніше, ніж зв'язок голосом або відео.

"Що залишиться після нас?"

Ця думка тепер не давала Піці спокою.

Для створення свого чергового шедевра, - не все ж таки займатися безглуздим розслідуванням, яке ще й до поліції привело, потрібно і малювати! - він обрав величезний валун у парку. У тому самому, де нещодавно Ян та Лаура зустрічалися із доктором Конраді, тільки вони обрали для зустрічі затишне місце у глибині (що й зрозуміло), а камінь, який вирішив розписати Піка, що й не підозрював про ці події, знаходився недалеко від входу. Природно: художнику хотілося, щоб його творіння побачили якнайбільше людей. Поки його не змиє дощ. Обов'язковою умовою роботи вуличних художників було застосування фарб, що легко змиваються, та, звісно, таких, які не залишалися у природі.