14.

14.

Вбивця розмірковував. Точніше, він підбивав проміжні підсумки. Так він називав це для себе.

По-перше, він дізнався багато цікавого від однієї з жертв. На жаль, лише від однієї. Від Елізабет Венс. І вкотре переконався не лише у існуванні тих, з ким він веде боротьбу, а й у тому, наскільки вони, справді, небезпечні. Звичайними методами їх не здолати. Отже, він продовжуватиме...

По-друге, він ще раз побачив людську природу. Огидну. Егоїстичну. Кожна з них намагалася вижити… за рахунок іншої. Зрозуміло, їм не вдалося, - як і не вдалося б, якби вони намагалися врятувати одна одну. Для цих двох все було вирішено наперед. Але... якби вони не повелися так, можливо, він би замисливвся на майбутнє. А так… Не шкода. Так, він продовжуватиме. Люди вкотре підтвердили, що не заслуговують на інше поводження. Вбивця посміхнувся, хоча, якби його хтось бачив у цей момент, то помітив би, що він усміхається якось криво.

По-третє… Одна з жертв, Елеонора Сі, виявилася непричетною… А це вже погано. Погано не тому, що він убив невинну людину, ні. Погано тому, що ресурси, перш за все, – час, витрачені на цю акцію, виявилися витраченими наполовину марно. Але ще гірше було те, що він схибив.

Таке траплялося й раніше, - і це теж була марна трата часу та інших ресурсів. Саме про це він шкодував, а не про чужі життя.

Щоразу вбивця робив своєрідну роботу над помилками. Намагався зрозуміти, як сталося, що він неправильно визначив ворога, та, як наслідок, вбив не того. Але найголовніше, що хтось з ворогів залишився живим, і продовжував діяти, продовжував шкодити. Він не знайшов… Адже саме в тому його завдання, з якого боку не глянь.

У даному випадку – сумніватися у помилці не доводилося. Але де ж саме він її припустився? І хто ворог? Наскільки це погано?

Залишалося втішатися одним: кожна непричетна до його ворогів жертва означає, що ніхто не буде впевненим у тому, чим саме він займається, та чому. Ані самі вороги, яких він вбиває, - якщо він вбиває не тільки їх. Ані ті, хто розслідує вбивства. Який парадокс! А чи стали б вони займатися розслідуванням, якби розуміли, хто він, і чому це робить? Що він змушений, - саме тому, що вони не можуть або не хочуть знищити цього ворога.

Іронія долі, та й годі!

-Ніколи не розмовляв з нею, чорт забирай, навіть уявлення не маю, як вона виглядає! - вигукнув Піка. Він не розумів, якого біса його притягли сюди, тільки через спробу поговорити з Елізабет Венс. Та хто, власне, цей поліцейський, який зараз сидить навпроти нього. Не схожий на звичайного детектива.

-Я не показуватиму тобі фотографії, як вона виглядає. - Лейтенант Лекар казав у теперішньому часі. – То чого ти від неї хотів?

-Я – вуличний художник, – пояснив Піка. Та почав говорити чисту правду. – Ми з товаришами користуємося звичайними фарбами для того, щоб створювати наші картини… які радують око, і роблять місто не таким одноманітним. Це, знаєте, офіцере, займає чимало часу. А щодо цієї Елізабет, я чув, що вона може написати одну корисну програму. Яка дозволяє розрахувати та зробити трафарети.

-Які такі трафарети? – здивувався лейтенант. Та прослухав коротку лекцію про те, як зазвичай працюють вуличні художники, і як можна скоротити час створення кожної картини. – То й що?

З цього моменту Піка почав брехати:

-І я схотів спробувати малювати саме так. Щоб встигнути більше. Думав поговорити з цією Елізабет, щоб вона... або склала для мене таку програму, або сама розраховувала трафарети. Краще перше, звичайно, тоді я від неї не залежав би.

-Але не встиг?

-Ні, я про це лише кілька днів, як почув. І поки розібрався з іншими справами… Ось тільки тепер зібрався. А в чому річ, офіцере? Що вона наробила?

-Нічого, окрім того, що померла. - На обличчі лейтенанта з'явилася похмура посмішка. - Так, що тепер цим займаємося ми. Про подробиці, вибач, говорити не буду.

Піка лише тепер зрозумів, що мав на увазі співрозмовник, коли сказав, що не показуватиме фотографії, як Елізабет Венс зараз виглядає. І про подробиці розпитувати не збирався. У голові крутилася тільки одна думка: «У що я вліз, чорт забирай?». І все – через цього поліцейського Кранца. Про якого, знову ж таки, цьому його колезі розповідати не можна. Адже він, Піка, фактично розпочав вести власне розслідування за спиною не тільки в офіційної поліції, а й у Кранца, а той, судячи з усього, теж займався самодіяльністю... А тепер ось зовсім з іншого боку прилетіло. Як би там не було, розповідати про Кранца не можна. Потрібно дотримуватися тієї ж версії, про художника, який вирішив менше працювати заради того ж результату.

-Так ... Значить, нічого в мене тепер не вийде, - цинічно заявив Піка.

Лейтенант швидко зрозумів, що більше від цього  типа нічого не доб'єшся. Перевірити, бреше чи ні, було неможливо, принаймні поки що. З'ясувавши, хто розповів Піці, чим займалася покійна Елізабет Венс, лейтенант вирішив, що допитуваного можна відпустити. Порадивши йому, - поради лейтенанта рідко ігнорували, - триматися від цієї справи якнайдалі, й нікому ані про що не розповідати. Після цього Лекар попрямував до кабінету капітана Девіса.

-Ось така штука ... - сказав, та розпочав доповідь. Начальник вислухав і здивувався:

-Але чому ви повідомляєте про це мене?