12.

12.

Трафарет.

Цікава технологія, думав Піка. А найголовніше: хтось виготовив ці трафарети, якими невідомий робив малюнки на стінах.

Зрозуміло було, чому обрано саме такий спосіб. Ким би не був цей художник, його цікавила швидкість. Щоб якнайменше часу бути біля стіни, на якій робив малюнок... Йому зовсім не хотілося, щоб його заскочили за цією роботою.

Проте сам підпільний художник був, мабуть, новачком. Втім, Піка припускав, що працювали кілька людей. Для цього потрібна була злагодженість.

Як це можна було зробити? Для такої картини був потрібен набір трафаретів під фарбу кожного кольору. Та балончики. Причому трафарети з високим ступенем деталізації, і на кожному етапі їх потрібно було сумістити… Так, для цього потрібно кілька людей.

Але головним було не це. Для Піки було очевидним: виготовити такі трафарети можна лише за допомогою комп'ютера. Тобто вирізали їх, можливо, й вручну. А ось розрахувати форму кожного, відповідно до необхідного кольору… Та так, щоб не було збоїв та невідповідностей, а у малюнках їх не було. Одна річ, коли ти малюєш прямо на стіні і бачиш, що робиш. Інша – коли мусиш ось так прораховувати заздалегідь… Тут не вистачить людської пам'яті. Тут без комп'ютера – ніяк.

Тоді хто міг це зробити?

Він мав одного такого знайомого. І Піка подзвонив йому.

-О, ти вирішив змінити спосіб діяльності? – засміявся Росс.

-Хочу спробувати щось новеньке. Кажуть, так швидше… А ти, здається, працюєш із такими програмами.

-Я працюю з графічними редакторами, – поправив приятель.

-А для виготовлення таких трафаретів, що потрібно?

-Ну ось дивись. Припустимо, ти створюєш малюнок, який хочеш нанести на стіну. Заздалегідь створюєш на комп'ютері, так?

-Припустимо. – Що стосується самого Піки, він так ніколи не робив, віддаючи перевагу більш консервативному методу творчості. Хоча користуватися комп'ютером, зрозуміло, вмів. У Місті Місяця не було таких, хто б не вмів.

-Так от, після цього тобі потрібна програма, яка розрахує трафарет для кожного кольору. Після того, зрозуміло, як ти введеш туди розмір того малюнка, що збираєшся наносити на стіну. Отже, попередньо ти маєш виміряти стіну, правда?

-Звісно. - Насправді він про це навіть не замислювався: власні малюнки Піки завжди вписувалися в існуючий простір. – Такі програми є?

-Я не зустрічав. Але знаю дівчину, яка цим активно цікавилася та могла б написати. Власне вона зі мною консультувалася з приводу деяких моментів.

-Можеш зв'язати мене з нею?

-Звичайно. Хоча я з нею не розмовляв уже кілька тижнів. Її звати Елізабет Венс.

-А ось тепер ... Мені, дійсно, страшно, - сказала Лаура. За час зміни вона мала час обдумати усе це.

-Я розумію, твоя подруга ...

-Справа не лише у Елеонорі.

-А у чому? – спитав Ян. І здивувався, почувши вступ:

-Я нікому не казала. На службі це зрозуміло. Але я й не повідомляла... поки... Те, про що ми говорили... Елізабет Венс, яка загинула разом з Елеонорою... Або принаймні їхні тіла були зв'язані... Там експерти розберуться... Вона була однією з нас.

-А Елеонора не була? - вважав за потрібне він уточнити. І побачив, як у відповідь Лаура похитала головою.

-Ні. У тому-то й річ... Якщо він убиває... наших... А він це робить... Мабуть, він знав чи підозрював, що... є хтось у нашій дільниці, у патрульній поліції. Вирішив вбити одразу двох, але помилився у одному об'єкті. Він мав убити мене.

-Ти гадаєш, він … повторить спробу? - Обіймаючи подругу, Ян відчував, як вона напружена. Але вважав, що треба дивитися правді у вічі, і про деякі речі говорити прямо.

-Гадки не маю. Ми ж не знаємо, чи зрозумів він, що помилився, чи думає, що вбив ту, кого йому потрібно... Все залежить від цього, а дізнатися про в нас немає можливості.

-Схоже, що ти маєш рацію. – Ян подумав, що, хоч вона і є звичайною патрульною, але зрештою знає основи поліцейської роботи. Та може аналізувати ситуацію. – Але мені все-таки треба знати, чим ви займаєтесь… чи вже майже можна сказати: чим ми займаємось.

-Завтра дізнаєшся. Якраз вихідний… Ми підемо… ніби на пікнік до парку, і там зустрінемося з людиною…

-Хіба ти не підеш прощатися з Елеонорою?

-Це ще невідомо, коли буде. Але точно не завтра. Поки ще вони усі експертизи проведуть… А Елізабет… я навіть не зможу показати, що її знала.

-Тоді підемо. І я з нетерпінням чекатиму можливості… дізнатися, в чому ж тут, все-таки, справа.

Іти було досить далеко, - мало хто з городян робив такі прогулянки. Але Ян із Лаурою, закинувши за спину невеликі рюкзаки, вирішили сьогодні вчинити саме так. Дівчина могла б орендувати велосипед, але це залишило б сліди та привернуло увагу. Велосипед самого Яна теж могли помітити. Сьогодні це їм було непотрібно.

-А камери нас не засечуть? А відстеження ідентифікаторів? Може, залишити кільця…?