5.

5.

Піднімаючись ліфтом на дев'ятнадцятий поверх, Ян думав про те, як читав, що за часів дідусів і бабусь він тримав би зараз у руках букет квітів. Зрозуміло, в нові часи це було неприйнятно - зрізати, вбивати квіти тільки заради того, щоб справити враження на дівчину. Але все-таки... щось у цьому було. Хоча, здається, тоді взагалі більше уваги приділяли… романтиці. Аж ніяк не було формальної згоди, що вноситься до бази даних…

А ще, як повестися з нею відразу…

Цю проблему вирішила сама Лаура. Відчинила двері, - і постала перед гостем, одягнена в чорні штани і такий самий топ. І просто сказала:

-Привіт!

-О-о ... Так точно краще, ніж у формі! - Відповів Ян, входячи до квартири. Хазяйка ж миттю обійняла, цмокнула в губи, і тут же потягла за собою в кімнату, єдину, як в багатьох у місті.

-Я старалася! – сказала з усмішкою. І вони сіли на диван. Почувши гучний звук, Ян повернув голову в напрямку, звідки він виходив, і виявив там велику клітку із сірою, середнього розміру, пташкою.

-А це хто?

-Це - Оскар. – Лаура продовжувала посміхатися. – Якщо тебе цікавить, як його звуть. А якщо вид, то це папуга жако. Він ще й розмовляти вміє!

-Цікаво було б почути! – Ян зробив паузу. - Ти тримаєш тварину у неволі?

-Йому в мене добре, і я часто випускаю його політати. Це дозволяється, заборонено тримати лише хижих тварин. А папуги…

-Я знаю ... - І все-таки Ян був здивований. Дуже мало хто у місті тримав тварин удома. Він читав, що колись мало не в кожній хаті був якщо не кіт, то собака. Але й ті, й інші були хижаками, отже, у місті тримати їх було неможливо. Нині він спостерігав за папугою. А той, нахиливши голову, вивчав гостя. Потім здригнувся і знову видав різкий крик. – Напевно, він – теж частина твого життя…

-Так. І важлива. - Лаура уважно дивилася на нього, і отримала у відповідь кивок:

-Це добре, коли є щось…

Здалося, подумав Ян, чи вона справді якось розслабилася після цієї його відповіді?

А ось злочинець розслаблятися не збирався. А давати розслабитися жертві – тим більше.

Жертва була людиною законослухняною, а тому зброї не мала. Вогнепальної зброї у місті взагалі не було, навіть поліція обходилася електрошокерами. А звичайним жителям його і взяти було ніде. Тому тим, хто вбивав близьких під час сварки, або ще з якихось подібних причин, доводилося обходитися ножами чи іншими підручними предметами. Злочинець подумав, що той, хто поставить собі за мету, завжди знайде можливість. А ось захиститись – проблема. Тим краще йому.

Він проник до будівлі та, користуючись тим, що намічена жертва жила невисоко, на п'ятому поверсі, вирішив скористатися сходами, а не ліфтом. Шансів потрапити там комусь на очі було набагато менше. Відкрити двері не було проблемою: він мав пристрій, який можна було назвати електронною відмичкою. Тож злочинець швидко потрапив і до квартири. Озирнувся, дістав із сумки портативний комп'ютер, підключився до мережі, - зрозуміло, усі паролі він дізнався заздалегідь. У тому, щоб просто з квартири жертви зайти у систему стеження та безпеки через «дірку», яку сам заздалегідь створив, і знищити всі сліди свого проникнення, була своя іронія. Потім він сховав комп'ютер, подумавши, що це, зрозуміло, його особистий апарат. Не виданий на роботі та не взятий напрокат. Ще більша іронія - він змушений, захищаючи ідею, відмовитися від її втілення, хоча б у цьому. А потім вимкнув світло та став чекати.

Втім, повернення господаря чекати довелося недовго, як-не-як, злочинець вивчив його розклад, і свої дії теж прорахував за часом. Клацнув електронний замок, двері відчинилися, і невисокий щуплий чоловік у окулярах (ще один консерватор, не робить операцію на очах, та навіть лінзи не носить) увійшов до кімнати. Світло мало при цьому увімкнутися автоматично, але, зрозуміло, злочинець зробив так, щоб цього не сталося. Опинившись у майже повній темряві, господар квартири здивовано хмикнув.

А наступного моменту отримав кілька нищівних ударів, і майже знепритомнів. У всякому разі, чинити опір та кричати точно не міг. Поки нападник, - здоровезний чоловік, - не зв'язав його та не заткнув рота. Щоправда, перед тим, як зв'язати, швидко роздягнув до білизни.

Зробивши так, що жертва не могла ані покликати на допомогу, ані чинити опір, ані втекти, злочинець увімкнув світло. Господар побачив, що той одягнений у чорний мішкуватий одяг, обличчя закриває маска. Лише тепер він зрозумів: це напад! Ось ніяк він не очікував стати жертвою злочину у цьому місті, тим більше у власній квартирі. Тепер йому залишалося тільки стежити за тим, як злочинець навіщось поміщає на вішалки знятий з нього одяг, - чорт забирай, так, як зробив би він сам!

Потім злочинець зробив щось ще більш незбагненне. Витяг звідкись скальпель і … зробив невеликий розріз на руці жертви, трохи вище за зап'ястя. І витягнув з-під шкіри (крові майже не було) ідентифікуючий чіп. Жертва одразу зрозуміла, що це означає. Залишитися без чіпа – означає залишитися без документів, грошей та доступу до житла, на роботу та у всі установи. Все одно, що його тепер просто немає… Можливо, і передбачено процедуру відновлення, але… невже в цьому мета? І що далі?

Злочинець тим часом зігнув у колінах ноги жертви і прив'язав до зв'язаних за спиною рук. Тепер господар квартири був зовсім безпорадний, і міг лише прислухатися до того, що відбувається. Він упізнав характерний шум, - відчинилися дверцята ліфта, який доставляв просто до квартири замовлені покупки або прокатні речі (останнє бувало найчастіше). Невже злочинець просто хотів отримати щось, заплативши його грошима за допомогою його чіпа..?