2.

2.

-Ну, що ж, вважаємо, в нас була спокійна зміна, - сказав капітан Девіс. Високий, з неабияким черевцем та поголеною головою, він, думала щоразу, дивлячись на нього, Лаура Мартінес, був втіленням начальницької впевненості у собі. До того ж, начальнику поліцейської дільниці не обов'язково було розмовляти з патрульними після кожної зміни. Але капітан хотів знати все, що відбувається на довіреній території, та й дії підлеглих контролювати. - Лише один сімейний скандал… Чим там закінчилося?

-Нам повідомили сусіди, сер. - Патрульний офіцер Хансон знизав плечима. – Отримавши виклик, ми з Деркеном зустрілися на місці, піднялися, подзвонили… Звичайна сварка та крики, жодного насильства. Помирили, внесли факт до бази та роз'їхалися. На мою думку, ті, хто нас викликав… просто трохи перегнули палицю. Там не було жодної небезпеки.

-Будемо сподіватися, Хансон, будемо сподіватися. – Факт, що сімейний скандал потрапив до бази даних поліції, означав, що за цією родиною певний час уважно спостерігатимуть. - На твою думку, яка причина? Вони були п'яні?

-Ні, сер. І справа не у фінансах. Просто… психологічна напруга. Чоловік мені здався... темпераментним, сер.

-Зрозуміло. Хтось ще помітив щось... незвичайне під час патрулювання?

- Незвичайний малюнок, сер, - відповів старший патрульний офіцер Кранц. - На тій довгій стіні на двадцятій алеї.

-Незвичайний? І що там?

-Ось, подивіться самі, сер. – Кранц показав капітанові фотографію на екрані службового смартфона. Той здивовано знизав плечима:

-У якому сенсі - "що залишиться після нас?"? Загалом, дякую за пильність, Кранц. Скинь фото до бази, я передам цю інформацію до контрольного відділу. Мартінес, що це за перевірка була ближче до кінця зміни?

Дані кожного, кого ідентифікував патрульний офіцер, негайно фіксувалися системою. Офіційно вважалося, що на випадок нападу, хоча таких випадків не було вже дуже давно. Начальники на кшталт Девіса використовували ці дані, щоб контролювати кожен крок своїх офіцерів.

-Самотній чоловік їхав парком на велосипеді, сер. Я вирішила його наздогнати та перевірити... щодо того, чи не має він відношення до справи нашого друга. Самі знаєте, йому самий час … що-небудь зробити. Але це виявився лише інженер, який повертається з нічної зміни. Зрозуміло, я перевірила, де він працює, і справді він їхав саме звідти, так що нічого підозрілого. До того ж, на... нашого друга він несхожий.

-Так, скоріше за усе, - кивнув начальник. - Сумніваюся, що це виявиться той, хто постійно працює. – Він усміхнувся. – Сил не вистачить. Ну, а що ти робила б, якби це виявився він? Невже... настільки хочеш зробити кар'єру?

-Наш друг жодного разу не нападав на поліцейських, сер, - знизала плечима Лаура. – Я сподіваюся… що колись ідентифікація поліцейським при прив'язці до часу та місця дозволять втрахувати його. – На зауваження начальника щодо кар'єризму вона вирішила не реагувати, зберігши діловий тон.

-Можливо, можливо… Цей Генріксон не виявляв невдоволення перевіркою?

-Ні, сер. Розмовляв спокійно. Тільки здивувався, що мені видно, зокрема, його медичну інформацію.

-Дивися ... це, напевно, непросто так! - Сказав з місця патрульний офіцер Хашим. На його обличчі була характерна усмішка. Лаура воліла не відповідати на цю репліку, а капітан подивився на підлеглого несхвально. Потім глянув на позначку часу на інформаційному екрані на стіні і сказав:

-Ну, що ж, все на сьогодні. Чи всі пам'ятають, що завтра у вас вихідний? - У кімнаті пролунали смішки. – Щоб я нікого з вас на роботі не бачив! І бажаю добре відпочити.

Він вийшов з кімнати та попрямував до свого кабінету. Поліцейські також потягнулися до виходу. Хтось попрямував у роздягальню, щоб зняти форму, і вирушати додому у звичайному одязі, хтось вважав за краще переодягатися вже вдома. До таких належала і Мартінес, яка жила недалеко, за два будинки від дільниці. Квартиру вона вибирала з таким розрахунком, щоб було зручніше саме для роботи. З дільниці вони виходили вдвох з Елеонорою Сі, патрульним сержантом і майже подругою, хоча та й була старшою за званням та посадою.

-Ну, що, час відпочити справді буде, - сказала Лаура.

-А то я не знаю, що ти виснажуватимеш себе й надалі! – засміялася Елеонора. Пристрасть офіцера Мартінес до тренувань була темою жартів у дільниці, втім, доброзичливих. Тепер на вулиці яскраво світило сонце, й обидві надягли сонцезахисні окуляри. Вони приховували верхню частину обличчя, і тепер не було видно азійський розріз очей Елеонори. – Ніби тобі роботи мало…

-Це для роботи й потрібно. Та й чим ще мені займатися?

-Невже не знайдеш ..? Ну, як знаєш. Бувай…

І сержант повернула ліворуч, до трамвайної зупинки, їй треба було ще доїхати до дому. Форму вона носила й дорогою на службу і додому недаремно, - так їй було спокійніше. А Лаура пішла прямо, і незабаром опинилася перед розсувними дверима будинку, де була її квартира. Система безпеки ідентифікувала її та відчинила двері, допустивши всередину.

Що мали на увазі Хашим, а потім Елеонора? - Подумала вона, піднімаючись на ліфті. І чому..? Наступною думкою було, що зараз, повернувшись з роботи, вона... чинитиме допустиме для поліцейського порушення закону. Ну, й біс із ним. Але що ж це таке, що для можливості нормально працювати – доводиться так от порушувати..?