Крилата ніч

Ти, що провів тут цілу ніч? – спитала Агата і Назар підскочив на кріслі, витираючи очі.
Я не міг залишити тебе в такому стані!
В якому ще стані? Ов-в-в... – це Агата спробувала присісти на ліжку, та в голову різко шугонула кров і перед очима все попливло.
Тихо-тихо! – прошепотів Назар і допоміг їй влягтися назад. – Тобі вчора стало погано і я мусив сам вкладати тебе в ліжко!
Нічого не пам'ятаю... – зізналася вона охриплим голосом. 
Воно й не дивно! – хлопець сів поруч неї. – Ти трималася майже до самого замку! Я взагалі дивуюся, як тобі вдалося перебороти закляття? Добре, що все це закінчилося!
Я і сама не можу повірити! – посміхнулася Агата. – Я стільки разів намагалася перебороти силу Мірени, що вже і перестала вірити, що це можливо! Розумієш, Назаре, старі закляття з часом тільки набираються міцності. А я змогла його позбутися!
Ага! – кивнув хлопець. – Якби ти жила в магічному світі, то могла б стати сильною чародійкою.
Могла б! – погодилася Агата, а потім розсміялася і похитала головою. – А може і ні! Сумніваюся, що чарівники втрачають свідомість кожного разу, як чаклують.
Ти не втрачаєш свідомість кожного разу! – заперечив Назар. – Це було всього чотири рази. Але при цьому ти рятувала людське життя...
Ти перебільшуєш!
Нітрохи! Ось дивись – вперше ти знепритомніла, рятуючи Тімку. Вдруге, коли начаклувала водяний смерч, - допомогла Барському і тій старій любительці котів вибратися з палаючого будинку. Потім ти допомогла Романові витягнути мене з Тімкою з Данилових рук. Нам точно був би капець! А вчора ти подарувала життя цій дурепі Ларі!
Назаре, ти забуваєш, що якби не я, цієї небезпеки могло б взагалі не бути!
Ну, це ще невідомо... – почав хлопець, але дзвінок мобільного не дав йому договорити. Доки Агата діставала телефон з кишені пальто, Назар пересів на табурет. – Хто це тобі дзвонить так рано?
Уявлення не маю... – Агата нарешті витягла телефон, що розривався дзеленчанням. - Ага!
Це – Тупілка! – коротко рявкнула трубка.
Доброго ранку, Ларо!
  Брови Назара поповзли вгору. Він одними губами спитав: „Що?”. Агата тільки знизала плечима – вона не знала, чого хоче від неї Лара.
Слухай мене уважно, дитинко! Не варто зі мною жартувати!
Ти про що? – не зрозуміла Агата.
Не корч з себе янгола! Ти мене вчора ледь не вбила! – Тупілка так верескнула, що Назар почув кожне слово, навіть будучи на відстані. 
Ларо, ти щось плутаєш! – спокійно заперечила Агата. – Наскільки я пам'ятаю, це саме ти вибрала мене своєю асистенткою! І саме ти, подряпала мені щоку своїм кинджалом!..
Ти мене не обманеш! – продовжувала верещати дівчина. – У тебе очі вбивці! Я бачила!
У тебе параноя! – лагідно промовила Агата, прекрасно знаючи, що це тільки взбісить Тупілку. 
Не роби з мене психопатку! Не варто зі мною воювати!..
Я? Воювати? Як можна? Я б ніколи не посміла...
Припини!..
Ні, це ти припини, Ларо! – нарешті розсердилася Агата. – Якщо вже говорити про війну, то ти перша розпочала все це! Це ти викликала мене на сцену в перший день ярмарки для привітання, ти викрала мої малюнки і розмістила їх в газеті, а вчора ти сама визвала мене! Сама! Так що не смій телефонувати і псувати мені настрій своїми дурнуватими істериками!
Ти... – Ларі, очевидно, забило дух від злості обурення, бо вона мить не могла знайти слів. - Ти! Ти ще взнаєш, на що здатна Лара Тупілка! Ти ще будеш від тіні моєї тремтіти!..
Вже страшно!
Я б на твоєму місці добре подумала б над всім цим і сиділа б тихіше мишки!..  
Кішка знайшлася! – роздратовано крикнула Агата.
І не здумай ставати на моєму шляху! Я вискубу твоє вороняче волосся... Та що там волосся?! Я відірву твою безмозку голову! Ти ще переживеш Крилату Ніч!!! – і Лара кинула трубку.
  Обличчя Агати застигло намертво і враз зблідло.
Гаті? Агато! – Назар помахав долонею перед її очима. – Гаті, ти хоч кліпни!
Вона сказала, що влаштує мені крилату ніч... Назар! Крилату ніч!
І що? – не зрозумів юнак. 
Про Крилату Ніч говорив Морський! – Агата скочила на ноги і стала міряти кімнату кроками.
Ти певна? – спохмурнів Назар.
Звісно! Він казав, що духам потрібно принести жертву в Крилату Ніч! Ви ж самі з Романом розповідали мені про це!
Я не те маю на увазі. Ти певна, що добре розчула Ларині слова? Може вона сказала „криваву ніч”? Чи ще щось подібне? 
Ні-ні! – Агата знову заходила туди-сюди. – Вона так і сказала: „Ти ще переживеш Крилату Ніч!” Я не могла помилитися!
  Агата схопила мобільний і стала гарячково натискати клавіші, від хвилювання забувши про те, що вона його зачарувала і могла просто наказати, кому телефонувати.
Що ти робиш?
Дзвоню Ларі!
Навіщо? – Назар здивовано розкрив рота.
Спитаю, що вона мала на увазі?!
  Хлопець різко встав на ноги і вихопив телефон з її рук.
Ти думаєш, що вона ось так запросто візьме і пояснить?
Дійсно! – заспокоїлася Агата і сіла на ліжко. – Говорити зараз з Тупілкою марно. Але я повинна знати, що вона мала на увазі! Повинна!
Гаті, я думаю, що тобі потрібно забути усю цю історію, - Назар сів поруч і взяв її за руку. – Викинь з голови усі ті жахіття. Я думаю, що не існує ніяких духів і все це вигадки хворої уяви Морського. Треба про це забути! 
Назаре, ти що? – обурилася Агата. – Це не вигадки! Морський...
Морський – хворий і зараз лікується в божевільні! 
  Агата декілька секунд дивилася в його сині очі, зважуючи чи варто сказати правду. Але мовчати зараз і нічого не розповісти було б неправильно. Тож вона зітхнула і сказала:
Даня не у божевільні...
Що? – не повірив Назар. – Ти щось плутаєш!
Я нічого не плутаю. Мені розповів Захар. Морський утік!
  Назар звів брови і струснув головою, а тоді підвів очі і подивився на неї.
І коли ти планувала мені про це сказати? – спитав він холодно.
Назаре, я не хотіла псувати Різдвяного настрою...
Ну, звісно! – хмикнув хлопець. – Я ж бачив, що з тобою щось діється! Я питав, що сталося, але ти і досі ставишся до мене, як до дитини!
Ти не правий! – ображено відповіла Агата. – Я ніколи не ставилася до тебе, як до дитини!
Тоді, як це назвати? – зірвався він.
Давай вияснимо стосунки пізніше! Зараз треба подумати над важливішими питаннями!
  Назар роздратовано сіпнув головою, але нічого не промовив. Тож Агата продовжила, але вже дещо спокійніше:
Якщо Даня на волі, значить тобі, Тімові та й нам усім знову загрожує небезпека! Він говорив про цю Крилату ніч і Лара знає, що це таке. Потрібно будь-що з'ясувати, що їй відомо!.. – Назар нічого не говорив, але й не відводив погляду. – Чому ти мовчиш? 
Ти ніколи нічого не розповідаєш! – зітхнув він. – Якби ти раніше розказала нам про те, що Морський утік, ми були б обережнішими і не почувалися б у безпеці. Ми були б попереджені!
Назаре, Даню шукають! Захар сказав, що на це кинуті всі сили. До речі... 
Що? Є ще щось?
 Агата нервово ковтнула клубок, що підступився до горла.
Дільничий Долина вважає, що я і Даня - спільники! Що ми разом влаштовували пожежі!
Це ж цілковита маячня!
Захар так не думає, - заперечила Агата.
Ти думала... Ти думала, що я також в це повірю? Тому ти не говорила нам, що він утік?
Це було однією з причин... А ще я думаю, що втеча Морського – таємниця. Певно, Захар не хоче поширювати паніку серед воронців. Тільки уяви, що було б якби про це стало відомо?!
Люди боялися б на двір і носа виткнути! – промовив Назар і шумно видихнув. – Ні про яку ярмарку не було б і речі.
Отож... Але, коли ми вже можемо щось зробити...
Що ти маєш на увазі? – спитав Назар, не розуміючи до чого вона хилить.
Лара знає щось про Крилату Ніч! Про неї говорив Морський і я не заспокоюся доки не дізнаюся, що вони мали на увазі?!
Але, що ти збираєшся робити?
  Та Агата не встигла відповісти Назарові, бо в двері постукали. Переглянувшись між собою, вони рушили до Вітальної Зали. 
  На порозі стояли Тім з Дімкою, тримаючи під руки дівчат.
Доброго ранку, Агато! Доброго ранку, Назаре! – привіталися вони по черзі.
Назар, наступного разу, коли ти здумаєш загуляти, хоч повідом, що ти наплів своїй матері! – невдоволено промовив Дімка, коли вони пройшли до Зали.
Ти про що? – здивовано спитала Агата.
Цей мачо вчора подзвонив мамі і сказав, що буде ночувати у Діми. Уявіть мамин подив, коли зранку заявився Дімка і сказав, що Назара не бачив ще від учорашнього вечора... – пояснила Катя.
Ти що, не міг щось придумати? – захвилювався Назар.
Коли до мене дійшло, що тут щось не чисто, то я сказав, що це все жарт і я, звісно, бачив тебе, просто ти вирішив забігти до магазину за якоюсь там дрібницею і ми з тобою домовилися зустрітися вже в Воронському замку. Та щось я не певен, що у всю цю маячню Світлана Романівна повірила!
Треба віддати належне – Діма старався говорити правдоподібно! – зауважила Катя. – Може поясните, що сталося? Агато, чому ти вчора так швидко покинула ярмарку? Назаре? Навіщо тобі було проводити цілу ніч в замку?
  Агата глянула на Назара і махнула рукою в сторону Зали Лицарів: 
Ходімо вип'ємо кави і я все розповім...
  Що більше вона повідомляла, то більше хмурніли обличчя її друзів.
Тіме, я думаю, що, зважаючи на обставини, тобі не варто ходити кудись на одинці. – промовила Катя і поправила окуляри.
Я і так нікуди не виходжу! – нервово відповів той. 
Ти думаєш, він вирішить довести свої наміри до кінця і принести Тіма в жертву? – задумливо спитав Назар.
Не знаю! – знизала плечима Агата.
А може... Може він вже десь далеко і геть не думає повертатись? – подумала вголос Павлінка.
Це було б просто чудово! – тільки зраділа такій перспективі Агата, але за мить знов насупилася. – Але ми не можемо ризикувати! Потрібно довідатися якомога більше – можливо це стане нам у пригоді!
Цікаво, як ти збираєшся допитувати Лару про те - звідки і що вона знає про Крилату Ніч? – хмикнув Назар.
Можна залякати її! - підскочив на ноги Тімка. – Ми заманимо Тупілку в якесь тихе місце, зв’яжемо її, а ти, Агато, будеш метати в неї ножі, доки вона все не розкаже!..
 Не смішно! – сердито обірвала його Катя.
Дурню ляпнув... – кивнув, подумавши, Тім і знов всівся на табурет.
Думаю, що нічого цього не доведеться робити. – раптом промовила Павлінка.
Ти щось придумала? – всі обличчя повернулися до дівчинки.
Ну, якщо іде річ про „Крилату Ніч”, про яку може знати Лара, то я знаю, що вона мала на увазі!
Що? – спитали всі одночасно.
В краєзнавчому музеї, яким завідує Тупілка, висить декілька старезних картин. Наскільки я пам'ятаю, то одна з них саме так і називається...
„Крилата ніч”?
Саме так. – кивнула Павлінка.
Що на ній зображено? – від нетерпіння Агату аж затрясло.
Ой! – ще більше скривилася дівчина. – Картина дуже примітивна. На ній зображено дівчину, котру мають стратити. Вона схилила голову на гільйотину, а поруч в чорному каптурі стоїть кат...
І все?
Так. Більше нічого! Просто гільйотина і дівчина з катом на сірому фоні!
Нічого собі! До чого тут „Крилата Ніч”?
Хтозна, що мав на увазі художник, називаючи свій твір саме так? Автор, до речі, невідомий.
Може там ще щось? Може ти чогось не помітила? – Агата не втрачала надії знайти якусь зачіпку.
  Павлінка думала хвилин п’ять, відтворюючи в уяві картину. Але врешті-решт тільки похитала головою.
Справді, нічого такого. Я б, навіть, сказала, що автор був не дуже то й талановитий...
Мені треба її побачити! – вирішила Агата.
Кого? – не зрозуміла Павлінка.
Картину! 
Я пам'ятаю її до найменших дрібниць, не думаю, що я щось пропустила...
Полю, я чудово знаю, що в картинах і мистецтві я тобі не суперник! – заспокоїла дівчину Агата. –Але може мені вдасться побачити щось магічне, щось невидиме для людського ока. Або те, чому ти просто не надала значення!
Думаю, Агата права. – підтримала її Катя. – Ми повинні використати всі можливості... 
Але це неможливо! – заперечила Павлінка.
Чому?
Під час Різдвяних свят музей не працює!
А хай тобі! – не витримала Агата. Вона сіла за стіл і підперла голову руками. – Але ж я мушу її побачити!
Це не може почекати допоки музей відчиниться? – спитав Діма.
А ти спитай Тіма чи затишно йому буде чекати доки той довбаний музей відкриється і здригатися від кожного звуку?! – роздратовано відповів Назар.
  Дімка прокашлявся і опустив голову.
У мене таке відчуття, що це саме те, що потрібно зробити. – прикусила губу Агата. – Це потрібно зробити негайно! Мене вже декілька днів мучить невідомість. Але тепер... Я знаю, що робити, але гадки не маю як!
Ну... – поглянув на неї Назар. – Ми б могли дещо придумати...
Говори скоріше! – нетерпляче кивнула Агата.
Я не певен, що вам сподобається моя ідея...
Було б добре, якби ти нам її спочатку повідав! – промовила Катя.
Хлопці, пам’ятаєте, як ми колись пробралися в директорів кабінет?
Точно! – скочив на ноги Дімка. – Я можу це повторити!
А можна пояснити так, щоб ми всі зрозуміли? – попросила Павлінка.
Ви всі знаєте, що Дімині батьки майже весь час на заробітках і він живе зі старшою сестрою? – Агата не знала, але це було неважливо. – Ілона вічно десь швендяє і її важко застати вдома...
Діму теж! – зауважила Катя.
Ага! Але Дімка до того ж має звичку постійно губити ключі... – загадково посміхнувся Назар.
Щоб потрапити додому мені декілька разів довелося відкривати двері за допомогою відмички! – гордо повідомив хлопець.
До чого тут директорів кабінет? – спитала Агата.
Минулого року ми завалили контрольну з фізики, а її у нас викладає якраз директор. Так от, ми хотіли якось виправити становище і... – почав Діма.
Короче, ми залізли до нього в кабінет і виправили всі помилки! – завершив Назар.
Як ви могли? – обурилася Катя. – Це ж! .. Це ж... – вона аж дар мови втратила.
Та заспокойся! – махнув на неї Назар. – Один вищий бал все-одно не врятував нас. Хоч було приємно спостерігати за обличчям директора, коли він повідомляв нам наші оцінки! – хлопці хихикнули. – Та найважливіше те, що Дімці вдалося з допомогою своєї відмички відкрити двері кабінету...
Ти хочеш, щоб ми вдерлися до музею?!! – нарешті здогадалася Агата.
А що тут такого? – знизав плечима Назар. – Ми ж тільки подивимося на картину і все. Нікому від цього погано не стане.
Про це не може бути і мови! – заперечила Агата. – Ми не якісь грабіжники!..
Тоді можеш піти до Тупілки і попросити її відкрити музей! – невдоволено кинув Назар і всі замовкли.
Я... міг би спробувати... – тихо сказав Діма через деякий час.
Ви що? – схопилася на ноги Катя. – Нас же впіймають! Що тоді буде? Ви геть здуріли?!!
Нас би ніхто не впіймав! – заперечив Назар. – Це можна було б зробити сьогодні ввечері...
Не все так просто! – втрутилася Павлінка. – Наскільки я знаю, то у музеї окрім замка, що в дверях, є ще один – на металевій решітці. Правда, Лара майже ніколи її не закриває.
От-от! – підняв руку Назар. – Може нам пощастить і музей буде закритий тільки на один замок? Крім того, хто сказав, що Діма не зможе відкрити і другий, якщо в цьому буде потреба?
Ти не знаєш, чи зможе він відкрити і перший! – з сумнівом озвався Тім.
А ще, - продовжила Павлінка. – В музеї є сигналізація!
Її ми ніяк не оминемо! –опустив плечі Діма. 
Дурниця! –Назар збуджено махнув рукою. – Там така сигналізація! Відразу за дверима знаходиться рубильник, що її вимикає. Колись ми з Романом допомагали Ларі з якимись там коробками і я був свідком, як вона відкрила двері і загуділа сирена. Тупілка швиденько увійшла і опустила рубильник. Сирена відразу вмовкла! Це тривало секунди.
Сигналізація вмикається, коли відкриваються двері? – спитав Діма.
Ага! – кивнув Назар. – Там на дверях є спеціальні датчики і, коли вони не стикуються між собою, вмикається сирена.
Вона дуже голосна. Жителі сусідніх будинків почують... – похитав головою Тім.
Не почують! – Назар різко витер лоба і продовжив. – Ніхто нічого не почує, якщо ми відкриємо двері під час феєрверку!
Точно! – підскочив Тімка. – А це - ідея!
Сигналізація звучатиме лише кілька секунд, доки ми не опустимо рубильник. Якщо відкрити двері одночасно з запуском салюту...
Крім того, - додав Дімка, - всі воронці будуть на площі!
Звісно! – зрадів Назар. – Ніхто під час балу не сидить удома і тим паче не дивиться, що відбувається в музеї!
Повірити не можу! – сплеснула руками Катя. – Ви це серйозно? Не можна вдиратися до музею посеред ночі! Хтось може викликати правоохоронців! Вас посадять! – істерично викрикнула вона.
Вас можуть заарештувати, як справжніх злочинців! – додала Павлінка.
  Краще б дівчатка цього не говорили, бо на обличчях хлопців відразу застиг дурнувато-мрійливий вираз і вони одночасно промовили:
Кла-а-ас!
Придурки! – ледь не плакала Катя. – Гаті, хоч ти їм щось скажи!
  П’ятеро облич повільно повернулися до Агати.
А й справді, тільки ти можеш вирішувати! – промовив Назар. – Тільки зауваж, що якщо не таким способом, то більше ти ніяк не зможеш найближчим часом побачити свою картину...
  Агата подивилася на Катю – та мовчки похитала головою в знак своєї незгоди, потім вона перевела погляд на Полю – та зітхнула і знизала плечима. Дивитися на хлопців не було потреби, бо вона і так знала їхнє рішення.
Сподіваюсь, я про це не пожалкую! – нарешті видавила з себе Агата.
Є! – Назар з хлопцями підскочили на ноги і стали радісно обніматися. 
 Катя підкотила очі, але нічого не сказала.
Але все буде так, як скажу я! – перервала їх Агата. 
Ми тебе слухаємо. – погодився Назар і хлопці всілися на місця.
Дівчатка в усьому цьому участі брати не будуть... 
Чого це? – не зрозуміла Павлінка. – Ми ж одна команда!
Не думаю, що ви зможете чимось допомогти в даному випадку, - заперечила Агата. – До того ж вистачить нам і підмоченої репутації хлопців.
Як хочеш... – зітхнула дівчинка.
Далі... Тім повинен бути дуже обережним, тож він буде весь час крутитися поруч з дільничим Долиною...
Але я теж хочу до музею! – обурено вигукнув Тимофій.
Не перебивай! – переконавшись, що її слухають, Агата продовжила, - Ти будеш у всіх на очах і це не тільки гарантує твою безпеку, а до того ж дасть змогу за всім спостерігати. Саме ти зателефонуєш комусь із нас перед самим запуском феєрверку і ми будемо готові до того, щоб одночасно з ним відкрити двері. Також ти будеш спостерігати за дільничим і, якщо помітиш, що він кудись від’їжджає, – негайно попередиш нас. Ми повинні бути готовими до того, що хтось таки почує сирену. Дівчатка будуть з тобою.
Розумно! – погодився Тім.
Всі інші ідуть зі мною до музею. Назаре, ти будеш стояти на сторожі доки ти, Дімо, будеш відкривати музей. Як тільки двері будуть відкриті, а сигналізація – вимкнена, Діма відходить до Назара...
Ти хочеш піти до музею сама?
Саме так! В середині ви мені будете не потрібні. Буде краще, якщо ви засядете біля яких-небудь кущів неподалік і будете спостерігати за ситуацією знадвору. Якщо щось піде не так – ви зможете мене попередити.
Агато?
Що, Катю? 
А якщо щось піде дуже не так і вони не встигнуть тебе попередити? – переляканим голосом спитала дівчинка.
Тоді нехай сидять в кущах і носа не висовують! – відповіла Агата цілком серйозно. – А я спробую щось вигадати!
У нас вийде! – Назар обвів усіх поглядом, киваючи при цьому головою, і повторив ще раз, - У нас вийде!
Сподіваюсь! – прошепотіла Катя, витираючи сльози.
  
  До вечора Агата встигла ще з добрий десяток разів пожалкувати, що погодилася на цю затію. Нехай у хлопців у головах вітер і дух пригод не дає їм спокою, але ж Агата! Вона повинна була дослухатися до голосу розуму, тобто до голосу Каті! Але, як тільки Агата думала про це, то відразу ж виникала інша думка, - у неї немає виходу! Їй чомусь здавалося, що саме від того, що вона побачить на цій картині залежатиме багато чого. Знати ще б - звідки така думка? Що, як Агата помиляється і на картині нічого такого немає? Навіщо вона ризикує? Що буде, як її піймають? А, якщо уявити ще гірше – що буде, як її піймають разом з хлопцями? Тоді Агата скаже, що це все придумала вона!.. Так і буде! 
  Картина! У середині все завмирало, коли вона про неї думала. Це не може бути просто збіг! Агата відчувала щось, хоч не могла пояснити що. Не могла сказати, звідки така впевненість, що саме вона щось роз’яснить. Агата рідко покладалася на свою інтуїцію, але сьогодні її голос був такий сильний, що вона не могла його ослухатися.
  „Ах! Нехай буде, що має бути!” – врешті махнула вона рукою. Від роздумів вже поболювала голова, тож буде краще, якщо Агата переключиться на щось інше. Наприклад, вже можна подивитися, що поклала в коробку пані Главка? 
   Згадавши про бал, Агата поглянула на годинник. Він показував третю. Молодь покинула замок дві з половиною години назад, а вона ще й з кухні не виходила. Ліза говорила, що бал розпочнеться о п’ятій, тож потрібно було поспішати, якщо Агата, звісно, не хотіла здобути звання найстрашнішого пугала Воронської ярмарки.
  Вона швиденько підвелася і пішла до бежевої спальні. Там, біля ліжка стояла принесена Назаром коробка з її костюмом. Агата поклала її на ковдру, а тоді повільно провела по ній рукою. Не відкриваючи, вона так і залишила коробку на ліжку, а сама пройшла в сусідню кімнату, щоб прийняти ванну. Вдосталь набовтавшись в гарячій воді, Агата закрутилася в халат і знову повернулася назад. Затамувавши подих, вона обережно відчинила коробку. 
   В ній лежало щось з сліпучо-білої тканини. Агата вийняла одяг з коробки. Виявилося, що це - довга сукня з предовжелезними рукавами. Агата швиденько скинула халат і обережно натягла сукню. Вона була пошита немов спеціально для неї. Заглянувши в дзеркало, Агата від подиву аж скрикнула. Сукня мала занижену талію, на якій красувався поясок з блискучих червоних камінців. Вона облягала її груди так, що важко було дихати, а виріз був хоч і глибоким, але нічого зайвого не відкривав. Від поясу сукня спадала важкою тканиною, розширюючись до низу. Агата підняла руку і уважно обдивилася рукав. Він облягав руку до ліктя, а далі розширювався. Нижня його частина сягала землі. Агата ще раз глянула на себе в дзеркало. Вона і не підозрювала, що може виглядати так... Так дивно! 
  Потім повернулася до коробки і витягла з неї масивний білий футляр. Відкривши його, вона аж прикрила рота рукою від захвату. Там лежала справжнісінька діадема! Вірніше Агата не знала, як по-інакшому назвати це чудо з переплетених золотавих листочків всіяних такими ж червоними каменями, що і на поясі. Агата декілька хвилин любувалася тим, як вони ловлять світло, а потім виблискують тисячами промінчиків. Тепер зрозуміло, чому довелося віддати за коробку таку сумму – камені напевне були коштовними! Під діадемою у футлярі лежали декілька золотистих ниток. Агата повільно вплела їх у волосся і одягла діадему.
  Вона була схожа на середньовічну принцесу! 
  Завершили туалет довга біла шаль, обрамлена червоними смужками, з зав’язками з тих же червоних камінців і елегантні червоні чобітки на маленькому підборі. Чобітки були дуже зручні і теплі. Агата не витримала і покрутилася перед дзеркалом.Нехай вона втратила можливість володіти талантом Харома Удачливого, але це ще не означає, що фортуна сьогодні буде не на її стороні! 
  З цією думкою вона поспішила до міста. 
  Агата навіть уявити не могла розмах сьогоднішнього свята. Спочатку вона застигла від переляку, коли з сусіднього Токарським будинку виплило двоє здоровезних свинок з трьома поросятами. Агата струснула головою, але видіння не зникало. Одне з маленьких поросяток поковзнулося і, гепнувшись на спину, голосно запищало.
Господи, Колько! – підхопив його з землі тато-свинка. – Ми ще не прийшли на маскарад, а ти вже заляпав костюм!
  Поросятко припинило пищати і подивилося на Агату пухлим рожевим личком симпатичного хлопчика. 
О! – тицьнув він пальцем просто у неї.
  Інші повернулися до Агати.
Доброго вечора, панночко Кровська! – помахала їй рукою мама-свинка.
Веселих свят! – ніяково помахала їм у відповідь Агата. Вона і гадки не мала, хто це...
  Але сім'я не звертала на неї більше жодної уваги. Підхопивши діток-поросят під руки, тато з мамою дружньо повели їх в сторону площі.
  І це був тільки початок! По дорозі до центру міста Агата кого тільки не зустрічала - зайчиків, ведмедиків, сніжинок, принцес, королев, відьом, піратів, бандитів, кілька штук Зорро, три колобка і навіть одну мавпу! Масок було стільки, що Агата не встигала їх всіх розгледіти. Крім того, від різдвяної ілюмінації рябіло в очах.
  Дійшовши до заповненої вщент площі, вона роззирнулася... Так! знайти когось у цьому натовпі просто нереально! Та ще й у цих костюмах!
  Раптом поруч прошмигнула постать Матвія. Агата несамовито загорланила, кличучи його. На щастя хлопець мав хороший слух і різко обернувся:
Йов, це ти, Агато? Відпадно виглядаєш. Камені справжні? Ха-ха! Жартую!.. Ти щось хотіла?
Ти не бачив нікого з Токарських? – з надією спитала Агата.
Бачив! – крикнув у відповідь Матвій, бо навкруги було так гамірно, що вони ледве чули одне одного. Крім того голосно грала якась ритмічна музика. – Ось там біля сцени стоїть Рома з Ларкою!
Ага! – розчаровано скривилася Агата.
Стій! – раптом згадав Грач. – Ти ж у нас ще не вибирала короля і королеву!
А... Так! Якось не вистачало часу...
Ось! – Матвій витяг з кишені зіжмаканий листочок паперу. – Я іду за результатами, тож, якщо заповниш бюлетень просто зараз, твій голос врахують! Тримай.
  Агата взяла ручку, листок і повернулася до ліхтаря. Матвій слухняно підставив свою спину і вона заповнила бюлетень просто на ній. Думати було ніколи, тож написала перше, що прийшло на думку. Королем балу вона бачила Назара, королевою – Лізу. Навпроти графи „номер, що найбільше сподобався” Агата, сопучи вивела „лялькова вистава”. Ще декілька граф з запитаннями і бюлетень заповнений!
Усе! Дякую!
Немає за що! – весело помахав Матвій і зник у натовпі.
  Перспектива побачитися з Тупілкою Агату не радувала, але Роман міг знати, де стоїть Ліза чи Назар з Катею. Тож, зітхнувши, вона попрямувала до сцени. Лару вона побачила відразу. Її золотаве плаття сяяло сотнями блискіток і було надто простого покрою, як для Тупілки. Це спочатку здивувало, але потім Агата зрозуміла замисел. Волосся завитками обрамляло обличчя і складалося таке враження, що Лара сама скромність. Ніби маленький янгол очок спустився з небес!.. Поруч з нею стояв якийсь хлопець.
Доброго вечора! – прокричала Агата і озирнулася в пошуках Романа.
  Тупілка обдивилася її з ніг до голови, презирливо хмикнула і лише тоді недбало відповіла: 
Доброго...
Гаті? Вас сьогодні не впізнати! – звернувся до неї супутник Лари.
  Впізнавши у ньому Романа, Агата від подиву здивовано відкрила рота. Він був одягнутий у чорний шкіряний костюм, високі чоботи, облягаючі штани і білу сорочку з широкими рукавами. Поверх сорочки був надягнутий чорний шкіряний жилет, а на боці був пришпилений кривий кинджал. На шиї Романа висіло декілька ланцюжків. Волосся, що вічно було прилизане гелем, копицею розсипалося на голові і застилало одну брову. Інша ж вигнулася у типово-токарській манері. Агата опустила очі і побачила, що Роман очікувально дивиться на неї.
Вибачте! – зашарілася вона. – Я просто вас не впізнала... 
Будемо багатими! – розсміявся Токарський.
Що? – не зрозуміла Агата.
Так говорять, - пояснив він. – Якщо людину, яку добре знають, раптом не впізнають, говорять, що вона буде багата!
А... Так! – нарешті знайшлася Агата. – Де ваші окуляри?
Сьогодні я в лінзах! Я їх взагалі не дуже-то полюбляю...
Кхи-кхи! – нагадала про себе Лара. Вона кидала на Романа такі люті погляди, що Агаті видалося, ніби вона хоче вбити свого хлопця на місці.
Я шукаю Назара! – Агата нарешті згадала, чого підійшла.
О!.. Вони всі там! – вказав за її спину Роман.
  Агата обернулася і прослідкувала очима в напрямку, куди вказувала його рука. Справді! За декілька десятків кроків стояли Назар з хлопцями, трохи далі – Ліза, пані Токарська з Алісою на руках та Катя з Павлінкою.
Вибачте! Я піду до них... 
Звісно-звісно! – ядовито всміхнулася Лара.
Гарно вам погуляти! – щиро побажав Роман.
Вам теж! – кивнула Агата і почала протискуватися крізь натовп.
  На сцену тим часом витягнувся якийсь хор і почав виспівувати частівки.
Доброго вечора всім! – крикнула Агата, коли наблизилася до друзів. Вона важко дихала і гарячково оглядала шаль, бо поки тиснулася крізь натовп, їй встигли зо три рази на неї наступити.
Ми вже думали, що ти не прийдеш! – прокричав Назар. 
Я справді трохи забарилася!
І було чого! – схопила її за руки Ліза і змусила покружляти. – Ти виглядаєш просто фантастично! Пані Главка не підвела!
Ти теж гарна! 
  Агаті справді сподобалося пишне золотаве плаття з відкритими плечами і пишними рукавами. Волосся збігало вниз густими завитками і сліпучо виблискувало.
Я схожа на світську даму? – Савет вигнулася і застигла так, ніби позувала для обкладинки журналу.
Дуже! – розсміялася Агата і оглянула всіх інших.
  Катя була одягнена в голубеньке платтячко, а на спині у неї красувалися здоровезні крила. Золотавий віночок довершував костюм ангела. Такий же костюм був у Аліси, хоч, звісно, менший за розміром...
Вони не змогли вирішити, кому костюм пасує краще, тому одягли одинаковий обоє! – пояснила Світлана Романівна. 
  Сама вона була одягнена в коричневу широчезну сукню, всипану пір’ям. Волосся було затягнуто в тугий вузол і заховано під широкополий капелюшок. На носі у пані Токарської красувалися округлі окуляри.
Мама цього року - сова! – зашепотіла на вухо Ліза.
 „І справді схоже!” – подумала Агата і продовжила огляд.
  Павлінка зображала кота і їй дуже личив яскраво-рудий пухнастий костюм з довгим хвостом. Під носом дівчинки були намальовані широкі котячі вуса.
Дуже гарно! – посміхнулася Агата.
Дякую! – засоромилася дівчинка.
  Дімка був міліціонером, а Тімка красувався в смугастій формі в’язня. Агата розсміялася і повернулася до Назара. Той був хвацьким піратом. Такі ж довгі чоботи, як у Романа, та на широкому червоному поясі висіло два довгих пістолі. Шкіряний костюм абсолютно чорного кольору, а на голові червона хустина з страхітливим черепом.
Ну, як? – підморгнув хлопець і Агата помітила що в його вусі стирчить сережка у вигляді маленького кістяка.
Відпад! – захоплено відповіла вона.
Тобі подобається бал? – спитала Світлана Романівна.
  На сцену тим часом вийшли дошкільнята і стали показувати якусь виставу.
Дуже! – прокричала Агата у відповідь. – Я ніколи ще не бачила такої краси! Всі такі гарні!
Костюми – просто клас! – погодилася Ліза і додала тихіше. – Як тобі Тупілка?
Ну... Так собі! – відповіла Агата. Їй не хотілося говорити, що Лара - дуже гарна, і засмучувати цим подругу, тож перевела розмову на інше. – Романа я ледве впізнала! 
Знала б ти, скільки часу я витратила на те, щоб умовити його вибрати саме цей костюм! – поскаржилася Савет. – Лара хотіла зробити з нього Зорро, а я їх вже нарахувала понад десяток!
Ага! Тепер хоч не осоромиться, якщо стане королем балу! –додав Назар.
І стане! – впевнено промовила Ліза. – Більше ні за кого було голосувати! 
Я голосувала за Матвія! – знизала плечима Катя.
А я за Діму! – додала Павлінка і хлопець розплився в задоволеній посмішці.
А ти за кого голосувала? – звернулася Савет до Агати.
За тебе і Назара! –відповіла та.
Хоч одна людина за мене проголосувала! – зітхнула з вдаваним сумом Ліза і повернулася до сцени на яку збирався Матвій Грач. – Здається, починається найцікавіше!..
  Агата теж повернулася і уважно прислухалася до того, що говорив ведучий. 
Гарячіше! Гарячіше! Гарячіше! – вигукнув Матвій, піднімаючи руку, в якій тримав невелику течку, вгору. – Наша гулянка тільки-но розпочинається! І зараз ми поділимося з вами першими підсумками. Увага, пані і панове! На сцені – мер Йосип Климович Виноградов!
Нічого собі ім'я! – хихикнула Агата, яка досі не чула повного імені мера, але її сміх заглушив гучний регіт – Виноградов з'явився на сцені у строкатому костюмі півня з червоним гребенем на голові і пишним хвостом ззаду.
Доброго вечора всім! – побажав мер, як тільки натовп трохи заспокоївся. – Як бачите, сестрам Чумак теж можна відкривати свою газету, - певен, що вони будуть публікувати найгарячіші факти першими! – сестри, що стояли біля ялинки скромно поклонилися. – Ну, а тепер до справи. Наша сьогорічна ярмарка, думаю, багато хто зі мною погодиться, була найяскравішою за декілька останніх років. Вона принесла нам безліч сюрпризів, відкрила масу талантів та оригінальних ідей, а найголовніше, - враховуючи спонсорську допомогу, ми зібрали сумму, необхідну для будівництва лікарні. Ба, навіть, більше – ми зможемо допомогти пані Шкодик та пані Анастасії Смираніній, які, як всі ви знаєте, восени постраждали від пожеж і втратили свої будиночки. Хочу сказати всім велике дякую. Дякую тим, хто допоміг мені в організації ярмарки і робив все для вашого і мого задоволення! 
Хочу відзначити, що цього року було дуже важко відзначати най-най-най. Всі так старалися! Було багато достойних номерів, продавалося стільки оригінальних речей, стільки радості принесено і стільки усмішок запалено, що визначити найкращих просто неможливо. Тому не дивно, що я змушений був попросити допомоги у вас самих. Отже... Ви всі брали участь у голосуванні, тримали в руках ось такі бюлетені і самі вибирали собі кумирів. Для тих, хто трохи призабув правила заключного вечора ярмарки, нагадую – зараз я оголошу Різдвяника і Різдвянку балу, з рук яких ви будете отримувати нагороди, і які потім своїм танцем закриють ярмарку.
Ура! – прокричав радісно натовп.
Пані і панове! – продовжив пан Виноградов, коли всі стихли. – Зараз мені принесуть конверти з переможцями!
  На сцені з'явився Матвій, він подав меру два білих згорнених аркуші.
Увага! Затамували подих! – прокричав він у мікрофон. - Зараз ми почуємо імена двох осіб, за яких ви віддали свої голоси!
  Мер розгорнув перший листок і прокашлявся: 
Королем балу цьогорічної ярмарки стає... – під час паузи натовп затамував подих, - Ним стає... пані і панове – Роман Борисович Токарський!
Ура! – заревів люд. 
Мій брат – найкращий! – застрибала на місці Ліза.
  Назар, Дімка та Тім пронизливо засвистали, плескаючи в долоні.
  Декілька хлопців відразу підхопили Романа на руки і хвилею передали на сцену.
За Романа Токарського було віддано вісімдесят п’ять відсотків голосів! – розповідав тим часом Матвій. -  Цей хлопець не тільки мій колишній однокласник, він - розумна освічена людина, успішний банкір, хороший син і найкращий брат! Та й, чого кривити душею, - найбажаніший жених Ворону!.. Роман Токарський!
Дякую! Дякую! – Роман підняв руку з мікрофоном і втихомирив юрбу. – Я вкотре стаю королем балу і вкотре хочу подякувати вам за таку честь!
Ура-а-а!
Ну, і нарешті дійшла черга до королеви! – промовив Матвій. – Хочу сказати, що у Вороні всі дівчата без винятку достойні цього звання. Всі - гарні, милі і ніжні! Але королева цього року буде лише одна! Вона вже вибрана і її ім'я на клаптику паперу, що в мерових руках. Дозвольте зізнатися, що, якби місія обрати королеву лежала на моїх могутніх плечах(в перших рядах пройшовся смішок), я б не виконав її! А що, пані і панове, думаєте легко вибирати з такої армії дівчат? Але вам ця задача під силу і ви з нею блискуче впоралися! За королеву цього вечора віддана рекордна кількість голосів – майже дев’яносто п’ять процентів!.. 
Ти тільки подивись на Лару! – прокричала в вухо Агаті Ліза. – Поводить себе, ніби вже знає, що саме вона на тому папірці!
  Агата озирнулася – Тупілка скромно посміхалася, поправляючи волосся.
Ви тільки вслухайтеся в цю цифру, пані і панове! – вів далі Матвій. - Майже всі воронці вважають її взірцем краси, ніжності, чуйності, щирості. Я міг би безкінечно перераховувати якості нашої королеви, але бачу, що нашому королю вже не терпиться потанцювати з нею. Отже, найгарніша, найромантичніша і, не побоюся цього слова, найзагадковіша дівчина цьогорічної ярмарки...
 Матвій вказав рукою на мера Виноградова, який вже розкрив конверт.
Агата Кровська!
Не може бути! – видихнула новоспечена королева.
Ура! – кинулася до неї з обіймами Ліза і Катя.
  Діма, Назар і Тім підхопили її на руки і понесли до сцени. Юрба просто шаленіла.
   Події не вкладалося в голові Агати. Ярмарка стільки разів підносила сюрпризи, але щоб так!.. Як це вона може стати королевою?  
  Роман допоміг їй зібратися на сцену.
Слово нашій королеві! – Матвій тицьнув їй під носа мікрофона.
А-а-а!.. – розгублено пробелькотіла Агата. Очі сліпило світло прожекторів так, що вона майже нічого не бачила. 
Наша королева не очікувала, що її виберуть, а тому дуже схвильована! – з розумним виглядом перевів її „акання” Грач.
  Люди захихотіли, а ведучий знову тицьнув мікрофоном в неї.
Ну... – все ще не могла прийти до тями Агата. У неї ж тепер не було талантів співу чи красномовства, а тому, перебуваючи на сцені перед натовпом чогось очікуючих глядачів, у неї почали труситися коліна.
Вона рада, що їй випала така честь. – кинувся вести від її імені Матвій. - Їй до безумства подобається наша ярмарка, це дійство – найкраще, що вона, коли бачила в своєму житті і вона хоче сказати вам найголовніше...
  Ведучий втретє подав їй мікрофон.
Дякую! – врешті видавила з себе Агата. 
А ми тим часом проводжаємо з сцени пана Виноградова! Аплодуємо меру!
Все добре, Гаті! – підбадьорливо прошепотів на вухо Роман і взяв її за руку.
Ага! – Агата вдячно кивнула головою і відчула, як заціпеніння поволі відпускає її.
А що у нас далі за графіком? – спитав Матвій у натовпу.
Коронація! – загорланили ті, що попереду.
Правильно! Які можуть бути король з королевою без корон?
  На сцену тут же вибігло двійко дівчаток, тримаючи в руках подушки з коронами.  Роман взяв тоншу з червоними і синіми камінцями.
Пані і панове! Підтримаємо Агату, яка коронується вперше!
Ура!.. Агата!.. А-га-та! – заскандували кругом.
  Роман обережно одягнув корону на її голову. А потім легким рухом підправив її волосся, яке вибилося на лоба. Агата не відводила погляду від нього.
Вау! – не вгамовувався Матвій. – Я тепер розумію, чого всі дівчата Ворону прагнуть стати королевою! Якщо корону на тебе одягає сам Роман Токарський, до того ж, якщо він ТАК одягає її, то..!
  Агата почервоніла і опустила голову. Її думки плуталися.
- Тепер подивимося, як це зробить панянка Кровська! – підказав Матвій.
 І Агата взяла другу масивнішу корону. Вона була досить важка, а метал холодом обпікав руки. Роман нахилився і вона так само обережно прилаштувала корону у нього на голові.
- Король і королева, пані і панове! 
 І в небо шугонули салюти... 
- Ура! Ура! Ура!
 Доки всі дивилися на феєрверк, Матвій підбіг до них і став пояснювати.
Діємо по стандартній схемі. Ти, Ромо, вже в курсі, тож допомагай Агаті... – він повернувся до неї і з тривогою зазирнув у очі. – Ти як? Вже опанувала себе?
Більш-менш! 
Нічого такого робити не треба! – пояснював далі Матвій. – Ти просто читаєш те, що тобі підносять і Роман нагороджує. Роман читає – ти нагороджуєш! Зрозуміло? – вона непевно кивнула і ведучий обернувся до Токарського. – Ромо, ти починаєш! Гаті, дивись і роби так, як він. Якщо щось – я неподалік, так що хвилюватися нема чого... Починаємо!
  Знову вибігли дівчатка, що підносили їм корони. Одна подала Романові прямокутний листок, а інша стала обабіч Агати з невеликою тацею. Феєрверк завершився.
І так... – Роман прокашлявся перед мікрофоном і продовжив, дивлячись на листок-підказку. – Маємо першу номінацію і першу нагороду отримує людина, що зробила найбільший внесок у організацію і проведення цьогорічної ярмарки. Ба, навіть, більше! Без його енергії, ентузіазму та свіжих ідей навряд чи б ця ярмарка була такою яскравою і непересічною. Пані і панове! В номінації „Найкорисніша особа ярмарки” перемогу здобуває Матвій Грач!
  Площа задоволено зааплодувала, спостерігаючи, як Матвій повертається на сцену. Він розкланявся на всі сторони і тільки після цього підійшов до мікрофону.
Радий був працювати для вас! – просто промовив він і підняв руку вгору. 
Ура! 
  Дівчинка, що стояла обабіч Агати, піднесла їй тацю і вона швиденько схопила з неї гладенький листок і невеличкий футляр. Якщо вона перестане хвилюватися, то все буде добре. Агата вдихнула глибше і підійшла до Романа.
Матвій нагороджується листом подяки підписаним рукою мера Виноградова від імені всіх жителів Ворону! – її голос, підсилений мікрофоном, рознісся над площею. Агата з задоволенням відмітила, що тремтіння в ньому майже не відчувається. – Крім того, пану Грачу вручається... – вона відкрила футляр. – Годинник?!!
І не просто годинник! – допоміг їй Роман. – А іменний годинник від самого мера! Привітаємо Матвія!
  Натовп слухняно заплескав.
Крім того, пані і панове! – Агата помітила на таці ще два аркушики. – Матвієві вручаються два квитки на концерт всесвітньо відомої групи „Мозур”, що відбудеться в сусідньому містечку в рамках їхнього туру. А також у мене в руках перепустка за куліси – у Матвія буде чудова можливість поближче познайомитися з членами групи...
  Тепер вже настала черга Грача плескати в долоні. Він так зрадів квиткам, що підскочив декілька разів на місці, а потім кинувся розціловувати Агату.
Полегше, хлопче! – жартівливо промовив Роман. – За таке поводження з королевою можна і необережно наткнутися на кулак короля!
О-о-о! – загуділа площа, а Матвій вибачливо поклонився перед Агатою.
  Ще раз піднявши над головою схрещені руки, він покинув сцену під загальні оплески.
Слідуючий листок подали вже Агаті.
Наступна номінація має назву „Найщедріша пожертва ярмарки”. – прочитала вона. – Хочеться відзначити, що цьогорічно в нашій ярмарці брали участь багато установ, починаючи від магазинів, театрів, кафе і закінчуючи банком. Вони всі поклали більшу частину своїх прибутків за цей тиждень в бездонний гаманець нашої ярмарки. Хочеться сказати всім велике спасибі. Дуже добре, що успішні люди, бізнесмени і державні мужі розуміють, що завдяки саме таким пожертвам можна допомогти місту. Ворон щиро дякує вам!
 І все ж, хто виявився найщедрішим? – м’яко спитав Роман.
А найщедрішим виявився магазин „Водолазки”! Вітайте – пані Главка! 
  Під захоплені оплески жінка піднялася на сцену. Її обличчя просто сяяло радістю і дуже гармонувало з костюмом середньовічної селянки. Вона підійшла до Агати і теж кинулася на радощах її обіймати. Потім розчулена жінка змахнула сльозу і підійшла до мікрофону:
Дуже вам дякую! Я хочу наголосити, що саме вам я зобов’язана такими прибутками. Ви не оминаєте мій скромний магазинчик і я, повірте, всіх вас люблю і завжди рада бачити у себе. Дякую!
Пані Главка отримує лист-подяку від мера, - промовив Роман, приймаючи подарунки з таці. – А також радий повідомити, що магазинчиком, а ще більше самою пані Главкою зацікавився провідний модельєр Готієр. Він дуже хоче зустрітися з нею і обговорити певні ділові питання...
Дякую! – ще раз вклонилася жінка і обняла Романа.
Слідуюча номінація „Найщедріший житель Ворону”. – оголосила далі Агата. - Всі ви пам’ятаєте, що, крім установ, ми, прості обивателі, не минали жодної ятки чи магазинчику, щоб придбати потрібну, а іноді і зовсім непотрібну річ! – по натовпу пройшовся смішок, але вона читала далі. – Чого тільки не купували воронці? Важко навіть уявити, на скільки полегшали їхні гаманці після такого походу за покупками! І хто, ви думаєте, витратив найбільше банкнот? 
Гаті, не тягни! Називай швидше ім'я, бо більшість з нас не знає в кого можна зайняти до вихідних? – пожартував Роман.
А найщедрішим жителем Ворону була я! – розсміялася Агата, прочитавши власне ім'я в кінці листка-підказки, і тут же, згадавши про жарт Романа додала. – А що до позики, то вам все ж краще звернутися до банку короля Токарського. Певна, що він видає різноманітні кредити!..
Викрутилася, як завжди! – сміючись, зауважив банкір. – Кровська нагороджується іменною подякою, а ще вона отримує річний абонемент до школи бойових мистецтв вчителя Кернеса! Кожен багатій, пані і панове, повинен вміти захистити свій гаманець від злих заздрісників!
  Під загальний сміх він вручив Агаті подяку і абонемент, котрі вона відразу відклала на сцену неподалік, щоб не заважали, а потім знову повернулася до натовпу з посмішкою. Виявилося, що це дуже просто – вести себе ось так, легко і невимушено. І для цього необов’язково володіти талантом красномовства. Просто потрібно почуватися впевнено!
Ми тим часом переходимо до номінації... – почав Роман і понеслося - поїхало.
  Нагород було стільки, що під кінець у Агати почало ломити ноги, а голос трохи хрипів. А от публіка була невтомною, втім, як і Роман. Він сипав жартами і дотепами, його було просто не впізнати. Агата здобула ще одну номінацію за найкращі нововведення ярмарки. Її нагородили за колядку, котру вона проспівала під час відкриття та за проведення „Ярмарки награбованих речей” . Лялькова вистава теж здобула нагороду, як найкращий номер, і обійшла виставу Констянтина Фрола (Шибеницька п’ятірка була просто на сьомому небі від щастя). Спеціальну нагороду від мера отримали брати Тернівські. Їм, як і Матвієві, були вручені іменні годинники. Номінацію „Найкращий костюм і найкраще втілення образу на ярмарці”, на превелике роздратування Агати, отримала Лара Тупілка. А ще ж довелося вітати її і вручати подарунки! Та цей не дуже приємний момент не зіпсував настрою.
 Але час сплинув і номінації та подарунки вичерпалися і Агата, навіть, здивувалася, коли замість дівчаток-помічниць на сцену піднявся Матвій.
Я думаю, вечір вдався, пані і панове! А ви що думаєте? – спитав він у натовпу і той згідно загорланив. – А наші король і королева? Правда ж були на висоті? 
  Оглушливі овації. 
  Агата радісно посміхнулася. Це все було просто неймовірно! Казково! Невже вона могла подумати, що стане королевою балу? Що у всьому Вороні для неї не знайдеться суперниці? Від захвату і задоволення серце вискакувало з грудей. А ще й церемонія нагородження пройшла просто чудово!
І взагалі, наша ярмарка була цього року феєричною, як ніколи! Стільки ідей, жартів, радості! Сподіваюсь, ви зарядилися такою кількістю енергії за цей тиждень, що вам тепер вистачить снаги трудитися і жити в мирі цілий наступний рік! А потім буде ще одна ярмарка! І все буде ще краще! Хоча... Куди вже більше? Як не сумно, але все колись закінчується. Добіг кінця наш сьогоднішній вечір, а з ним і ярмарка. Прошу, пані і панове! Зараз король і королева своїм танцем закриють ярмарку! Найромантичніша і найгарніша пара цього року – Агата Кровська та Роман Токарський! 
  Світло від прожекторів навкруги раптом згасло, залишивши тільки два промінчики, що освітлювали Агату і Романа. Обриси міста і площі, заповненої натовпом, зникли і на мить здалося, що навкруги лише темна порожнеча. Залунала повільна мелодія і площею пронісся гамірний шепіт. Роман підійшов до Агати і простяг їй свою руку. Вона глибоко вдихнула і простягла свою...
   Агата танцювала всього раз у житті на танцях з дільничим Долиною. Якщо Роман буде рухатися швидко, то вона ризикує заплутатися в подолі свого плаття. Агата від напруги аж губи прикусила. 
  Коли Роман притягнув її до себе, два промінчики злилися в одне і повільно заковзали за ними по сцені. Танцювати з Токарським виявилося ще приємніше, ніж з Захаром! Агата прикрила очі, щоб цілковито зосередитися на рухах і дотиках. Варто було Романові лише трішки натиснути, як вона швидко рухалася в потрібному напрямку...
   Зрозумівши, що у неї виходить, Агата розкрила очі і подивилася на Романа. Він не відводив від неї погляду і підбадьорливо посміхався. Агата не витримала і посміхнулась у відповідь. Тоді Токарський пришвидшив темп в такт музиці і вони закружляли, мов вихор. Плаття Агати злітало на кожному кроці і створювало ефект легкості, а волосся, що вибилося з під корони, копицею розлетілося на плечах. Ноги ледве встигали відраховувати дрібні кроки, а серце скажено тріпотіло. Роман танцював надзвичайно швидко, в такт музиці, вміло ведучи Агату за собою. Мелодія гриміла з динаміків, та раптом на найвищій ноті завмерла, залишаючи за собою лише легке перебирання клавіш... Пара завмерла разом з музикою.
   Агата важко дихала, а Роман і досі тримав її руки у своїх. Під ніжні мелодійні звуки він раптом вклонився і ніжно притиснувся губами її долонь.
Які пристрасті! Яка ніжність! А який вихор почуттів! Він майже збивав з ніг! – затараторив Матвій, коли прожектори знову вдарили світлом. 
  Агата ніби очуняла після сну і, здригнувшись, озирнулась. Сотні облич дивилися на них з посмішками і радістю. Катя з Павлінкою захоплено плескали в долоні, Савет привітно кивнула головою.
Наші король і королева! – ще раз представив їх Матвій. 
Пані і панове! – вигулькнув на сцені мер Виноградов. – Ярмарка оголошується закритою!..
  В небо ракетою шугонули феєрверки, розсипаючись міріадами маленьких зірочок.
„Феєрверк!” – раптом врізалося в мозок Агати. Вона геть забула про що вони домовлялися з Назаром та хлопцями...
  Підхопивши зі сцени іменну грамоту, вона швиденько збігла зі сцени в юрбу. Хлопців ніде не було видно, отже вони вже пішли до музею. Агата підхопила поділ плаття і прожогом помчала з площі, збиваючи тих, хто стояв на шляху. Але люди настільки були зайняті спалахуючими в небі вогнями, що майже не звертали уваги на розхристану королеву балу, що невідомо куди летіла. Лише діставшись споруди аматорського театру, Агата побачила попереду дві сутулі фігури, що вкрадливо просувались вперед, раз по раз озираючись.
Назар?!! – закричала вона, намагаючись не робити цього надто голосно. Щоб ніхто сторонній їх не помітив...
  Постаті завмерли.
Гаті? – почувся тихий оклик Назара і вона пришвидшила біг.
Я вже думала, що вас не наздожену! – поскаржилася Агата, відсапуючись.
Гаті, у тебе туфлі на місці?
Звісно, на місці! – не зрозуміла вона, чого це вони з Дімкою пирскають від сміху. – А що?
Ти так швидко втекла від свого короля! Просто, як попелюшка! – розреготався Назар.
Дурень! – образилася Агата.
Ну, чого ти? Вже й пожартувати не можна! – хлопець все ж не міг припинити сміятися.
Якщо ви думаєте з'ясовувати стосунки, то може зробите це пізніше? – невдоволено пробурмотів Діма. – Феєрверк буде тривати не так вже й довго, а нам ще треба забратися до музею!
Дійсно! Треба поспішати! – погодився Назар вже серйозно.
  І вони, крадучись подалі від ліхтарів, швидкими кроками пішли далі.
- Агато, може все ж до музею піду я? – спитав Назар, коли вони вже майже прибули на місце.
- Чого це? – пошепки спитала у відповідь вона.
- У тебе надто примітне плаття... – непевно пояснив хлопець.
- Дурниці! – сердито заперечила Агата. – Нічого воно не примітне! Білий колір зливається зі снігом!
- Але...
- Жодних „але”! – твердо перервала вона. – Не будемо міняти плану!
  Назар зітхнув, але заперечувати було ніколи.
Ти де будеш? – спитав Дімка.
Ось там! – Назар вказав на кущі, що росли навпроти. – Звідти відкривається перехрестя і мені все буде видно!
  Тишу розрізав різкий звук мобільного.
А, щоб тебе!.. – вилаявся Діма, вихоплюючи телефон з кишені. – Це - Тім!.. Алло! Алло? Що там?.. Уже майже на місці!.. Ага!.. Ага!.. Будь на зв’язку... – і він, не перериваючи дзвінка, повернувся до них, - Тімка говорить, що пішли останні залпи і треба поспішати!
Тоді все! – рішуче промовив Назар. - Удачі! 
  І  він, не обертаючись, пішов до пункту спостереження. Діма з Агатою рушили у протилежну сторону. 
  Будівля музею зовсім не вражала. Вона була збудована з дерева, а зверху пофарбована у білий колір. Фарба потемніла, в багатьох місцях потріскалася і обсипалася. Вікна були маленькі і заґратовані. Дах - з червоної черепиці. Двері до музею були теж червоні, а виглядали ще більш обшарпано, ніж стіни. Обдерта і обвітрена ручка ледве прикривала потемнілий замок. 
Мій замок і то виглядає краще... – прошепотіла Агата.
Музей завжди був занедбаний, - так само тихо прошепотів Діма, - тільки під керівництвом Тупілки в середині зробили капітальний ремонт, тож там не так страшно. А от ззовні ремонт обіцяють зробити десь улітку. Лара вимагала від мера Виноградова, щоб ремонт музею включили у перелік пунктів, що потребують коштів виручених від проведення ярмарки, але мер вирішив, що це може почекати... Посвіти мені ліхтариком!
  Агата взяла з його рук невеличкий кишеньковий ліхтарик і присвітила. Промінчик був ледь помітний, але вона все ж боязко озирнулася. Нікого не було. Навіть Назар в кущах був зовсім непомітний. Небо раз по раз спалахувало вогнями, котрі було видно цілому місту. Пронизливі звуки феєрверку були не такі голосні, як того хотілося б Агаті.  
Є! – промовив зраділо Діма і одночасно в дверях щось клацнуло.
Все? Так швидко?
Тут все тримається на довірі, навіть замки...
Чого ми чекаємо?
Сигналу від Тімки! – Діма притис трубку до вуха. – Тім?.. Ага... Двері піддались... Коли?.. – він повернувся до неї. – Агато, зараз буде залп. Я різко відчиняю двері, ти світиш ліхтариком. Вимикач має бути десь зліва. Я вимикаю сирену!..
О`кей! – кивнула вона, відчуваючи, як в крові прибуває адреналін. Тіло пробирав холод і вона дрижала.
Гаті?
Що?
Молись, щоб за дверима на нас не чекала решітка... 
  Агата схрестила пальці і затамувала подих, дивлячись на небо. Діма завмер поруч. Він притискав до вуха телефон, намагаючись розчути в тріскочучих і гамірних звуках, що долинали з нього, сигнал від друга. Іншою рукою хлопець тримався за ручку дверей музею. Варто йому тільки трохи відхилити їх і оглушливо зареве сирена...
Зараз! – крикнув Діма, коли Агата вже почала втрачати терпіння.
  Він різко рвонув двері. Пронизливий звук розрізав тишу. Одночасно з сиреною небо освітили вогні і гучне гуркотіння, свист майже заглушили її. Хоч Агата і готувала себе, та все це вийшло так несподівано, що вона ледь не впустила ліхтарик...
Решітки немає! – крикнув Діма, вриваючись до музею.
  Агата понеслася за ним. Гарячково пробігши ліхтариком стіну відразу за дверима, вона помітила невеличкий рубильник просто над головою. Діма встиг до нього першим і різко потягнув ручку вниз. Сирена вмовкла. В музеї стало так темно і тихо, що Агата чула лише своє і Дімине сопіння. Надворі миготіло і все ще роздавалися залпи... 
Здається, все минулось?!! – пошепки чи то сказав чи то спитав хлопець.
Певно... – з тремтінням в голосі відповіла Агата. – Негайно повертайся до Назара.
Може я допоможу тобі обшукати музей? Разом ми швидше знайдемо картину!
Ні! – швидко заперечила Агата. – Не треба створювати зайвого шуму! Крім того, ліхтарик у нас один!
Ну, добре! – сумно зітхнув хлопець. – Ти тут довго не затримуйся. На площі ще будуть танці, але там залишиться тільки молодь. Інші ж будуть розходитися по домівках...
Я все зрозуміла! – кивнула Агата. - Давай!
Ага!
  Дімка швиденько вийшов з музею, обережно причинивши двері. 
  Агата кілька секунд прислухалася, але, окрім феєрверку, більше нічого не було чутно. Вона повільно повернулася і, скрикнувши від переляку, випустила ліхтарик з рук. Промінь нерівно застрибав під ногами. Відчуваючи, як коліна зводить судома, Агата присіла і підібрала ліхтарик. А потім повільно посвітила на те, що її так перелякало. Це була статуя якоїсь жінки! Посвітивши ліхтарем трохи далі, Агата побачила, що таких статуй в музеї стоїть ще декілька... 
  Намагаючись світити тільки під ноги (Агата боялася, що відблиски можуть помітити крізь вікна!), вона пішла далі. В маленькій кишеньці на зворотньому боці шалі лежав її мобільний. Він мовчав, отже надворі все спокійно – інакше б Назар вже попередив. Агата робила крок і підбори лунко вдарялися об паркет, громом ріжучи слух. Серце відбивало чечітку. Лобом протекла велика крапля поту і вона гарячково її витерла. Корона нахилилася на бік і з'їхала на вухо. Агата зняла її, поклала на невеличкий столик обабіч стіни і пішла далі. 
  Нарешті вона минула зал зі скульптурами. Далі коридор розділявся на троє. Агата присвітила прямо. Промінчик показав полички з пошкрябаними глечиками і потемнілими мисками. „Не те!” – вирішила вона і посвітила на право. Перед нею постали різноманітні композиції – маленька стародавня хатинка (разів у десять менша за справжню) з таким же крихітним парканом. Розглядати, що там було далі було ніколи і Агата повернулася наліво... Те, що треба, - просторий коридор з декількома десятками картин на стіні. 
  Агата тінню прошмигнула до них. Перша картина мала велетенські розміри – це був портрет сивочолого воїна в металевій кольчузі і з червоним щитом у руках. Під портретом висіла невелика табличка „Пилип Визволитель. Автор невідомий”. Облишивши цю картину, Агата швиденько рушила оглядати наступну. Це був якийсь квітковий розпис. Вона навіть не стала читати підпис до нього і підбігла далі... 
  Агата встигла оглянути тринадцять картин, як з кишені пронизливо запищав мобільний. Вона підскочила і знову випустила ліхтарик. Той гулко поскакав вперед. Лаючи себе останніми словами, Агата кинулася за ним, на ходу витягаючи мобільний.
Ага! – кинула вона в трубку, нарешті спіймавши ліхтарик.
Гаті! Негайно забирайся звідти, я засік машину Романа!.. 
  Але в попередженні вже не було потреби. Світло від фар пробіглося по музею і Агата кинулася до залу з скульптурами.
Стій! – зупинив її Назарів голос. – Вони вже виходять! Ти не встигнеш! Ховайся...
  В трубці роздалися короткі гудки. Агата завмерла - за дверима почулась якась розмова і тихий дзенькіт ключів...
- Ой! – писнула Агата і швидко кинулася назад. 
  Повернувши направо, вона перестрибнула мініатюрний паркан і сховалася за будиночком. Вона ледве встигла вимкнути ліхтарик, як двері відчинились.  
Зараз я її виключу... – голос Лари завмер на половині фрази.
Що таке? – нетерпляче спитав Роман.
Дивно! Сигналізація вимкнена...
Може ти забула її ввімкнути? 
Ні! Не може бути! Я ніколи нічого не забуваю!
  Почулося тихе клацання і в музеї спалахнули всі лампочки. Агата ще більше зіщулилася за будиночком, проклинаючи ту мить, коли вона погодилася на всю цю затію.
Може вона зіпсувалася? – спитав Роман. Тихий шурхіт і сирена пронизливо запищала. Агата вкотре підскочила від переляку. - Ні! Працює...
Може мене грабують? – істерично писнула Тупілка і Агата підкотила очі.
Кохана, ну, що ти? У тебе ж немає чого красти! – приглушено розсміявся Роман.
У мене тут багато рідкісних картин, скульптур. Це може зацікавити злодіїв!
Ларочко, це - дурниці! В нашому містечку не грабують музеїв! Давай краще поговоримо про нас... Ну... Годі супитися, мила моя!
Я не припиню супитися і не проси! – сердито заперечила Тупілка. – Як ти міг?
Ларо, ну, я ж не винен!..
А хто винен? Хто винен? – пищала „мила”.
  Токарський голосно зітхнув.
Певно ті дев’яносто п’ять відсотків, що проголосували за неї, а не за тебе!..
  Вони говорять про Агату!
Ти іще знущаєшся?!! – вщент розізлилася Тупілка.
Люба моя, я ж нічого такого не сказав!..
А навіщо було нагадувати про відсотки?! Звісно, так, мов, і так, Ларисо, ти для воронців нічого не значиш! За тебе ніхто не голосував!..
Ларо! 
Не чіпай мене! 
  Певно Токарський спробував її обняти чи ще щось, бо дівчина різко заходила і звуки її підборів відлунювали тепер на цілий музей.
Ну, Ларочко! – ніби розмовляючи з маленькою дитиною, протягнув Роман. – Досить сердитися!
А ти!.. – не звертала уваги на нього дівчина. – Ти!.. Думаєш, я не бачила, як ти на неї дивився? А цей ваш танець! Та я ладна її на шматки розірвати!
А ось тут ти перебільшуєш! – не дав їй договорити Роман. – Дивився я на неї, як завжди. А щодо танцю, то такі правила балу. І мені вже набридли твої дурнуваті ревнощі!
Ось!.. ось! – захлипала Лара. – Допоки не з’явилася ця відьма, ти ніколи не розмовляв зі мною таким тоном! Ніколи! Пхи-пхи... – вона голосно шморгнула носом. – Ти ніколи не ображав мене! 
Вибач! – відразу пожалкував Токарський. – Ну, вибач мені! Я не хотів! Ларо! – у відповідь тільки сльотливе хлипання. – Давай забудемо про це! Про Агату, про цей дурнуватий бал і корону?!! Ніщо в світі не варте твої сліз, мила... Ну? Витри очі, люба...
Скажи, що любиш мене...
Я люблю тебе...
Ні! Скажи, що кохаєш мене до нестями! – вимагала Тупілка, немов маля, що вмовляє батьків купити іграшку, котра припала до душі.
Я кохаю тебе до нестями. – слухняно повторив Роман.
Чого це я маю клешнями витягати з тебе зізнання в коханні? – знову розсердилася Лара.
Серденько моє, я ж сказав тобі правду!
Правду! А де ніжні слова? А де блиск в очах? Га?
Як іноді з тобою важко! – знову зітхнув Токарський. 
Що?.. – вигукнула Лара, але нараз чомусь різко вмовкла.
  Агата нагострила вуха і ледь не звалилася на паркан. Ніяких слів, тільки якийсь підозрілий шурхіт... „Цілуються чи що?” – вона аж скривилася від здогаду. Раптом шурхіт припинився.
Ром, ти чого? – стривожено пролунав Ларин голос.
Що? – якось туманно спитав той.
Тобі що, не сподобалось зі мною цілуватись? – в її тоні знову заповзали нотки образи. – Та, що з тобою? Ти аж зблід!
Н-нічого!.. Ходімо звідси!
Куди нам поспішати? – кокетливо прощебетала Тупілка.
   Корона! У Агати в середині все обірвалося. Токарський побачив корону, котру вона залишила на столику!!! 
Ні, я дещо згадав. Нам треба іти! – Роман зробив кілька швидких кроків до виходу.
Поясни, що діється? – запротестувала Лара. – Що такого ти згадав? Що може бути важливіше, ніж кохана дівчина?
Нічого, люба! Ніщо не може бути важливішого коханої дівчини! Просто мене мама дещо просила, а я забув! Мушу їхати!
Куди ти мусиш їхати посеред ночі? Ромо?
Ходімо! Я по дорозі все тобі поясню!
Але ж я маю забрати деякі папери з кабінету!
Завтра забереш! Ходімо!
Але, Романе!.. Дай я хоч музей закрию!
  Погасло світло і, на превеликий жах, Агата почула скрипучий звук металевих грат – Тупілка закривала музей на решітку! Тепер їй не вийти! Хлопці не зможуть швидко відкрити другий замок. Що буде?!!
  Почувся шум від'їжджаючої машини. Агата знову ввімкнула ліхтарик і пробралася до дверей. Решітка була зачинена і масивний замок вбивав останню надію. Не вірячи своїм очам, Агата ухопилася за решітку і стрепенула її – лише гучний дзенькіт і більше нічого. Вона різко притисла долоні до обличчя – це пастка! Що робити? Вона знаходилася за зачиненими дверима і не могла вибратися...
Агато? Гаті, ти чуєш? – пролунав за дверима голосний шепіт.
Це ти, Назаре?
Ромка з Ларою від'їхали. Зараз Діма відкриє двері...
Не треба! – схрестила руки на грудях Агата.
Що ти таке говориш?
Тупілка закрила ще і решітку! – повідомила вона. – Дімо, якщо ти і відкриєш двері, решітка тобі не під силу.
Хвилина мовчання за дверима.
Я можу спробувати... – невпевнений голос Діми.
Я думаю, що Роман бачив мою корону. Я необачно залишила її на столику, що обабіч стіни...
Це означає... – почав Назар.
Це означає, що він знає, що я в музеї! – завершила Агата.
І що тепер буде? – перелякано спитав Діма.
Я не знаю... – відчай почав здушувати горло Агати.
Тихо! – видихнув Назар. – Ми зробимо так – Діма відкриває зовнішні двері, а ти, Агато, пробуєш зачаклувати решітку! Ти ж можеш спробувати? Ти ж викликала смерчі і взагалі - робила складніші речі.
Я?.. 
Ти, Агато! – впевнено відповів Назар. - Якщо хтось і може відкрити ці двері, то це - ти!
Мерлін Справедливий! Я геть не впевнена, що у мене вийде!
Ти просто розгубилася – ось і все! Зараз ти візьмеш себе в руки і зосередишся! Ти зможеш! Агато?
Я... я спробую!
  Вона схрестила пальці і закрила очі. Це має бути просто! Вона дійсно робила і складніші речі! Подумаєш – відкрити якийсь там нещасний замок! Просто треба заспокоїтися і зачарувати його!
   Агата видихнула і махнула рукою, посилаючи згусток сили на двері. Сніп сліпучо-білих цяток рвонув до решітки, та, вдарившись в неї, розсипався на сріблястий пил. Вона витерла піт і спробувала ще раз. Над вхідними дверима чаклував Діма.
Що там у тебе? – почувся стривожений голос Назара.
Нічого не виходить! – розпачливо вигукнула Агата.
 Може ти щось робиш не правильно? – подумав Діма, припинивши на мить возитися з відмичками.
Я не знаю... – Агата розплакалася. – Я спробувала двічі - нічого!
Гаті, ти просто хвилюєшся!..
Але я не можу не хвилюватися! – схлипнула вона. – Я закрита наглухо! І моя сила мені не допомагає. Я мала рацію – поборовши прокляття Мірени, я позбавила себе удачі... – її голос наповнювався істеричними нотками.
Агато, не панікуй! – обірвав її Назар. – Подумай, що можна вдіяти?
  Вона витерла піт з лоба і обхопила голову – виходу не було. Вона потрапила в пастку! Треба було вирішувати щось негайно!
Слухайте мене уважно! – промовила Агата і видихнула. – Ви мусите негайно розійтися по домівках!
І покинути тебе тут? – обурився Назар. – Що ти таке говориш?
Я знаю, що я говорю! Роман бачив корону, отже, він знає, що я в музеї! З цим ми нічого вже не вдіємо!..
Тим паче – ми мусимо тебе звідти витягти! – почувся голос Діми.
Ні! – швидко думала Агата. – Якщо я виберуся з музею, він здогадається, що мені хтось допомагав, а я не можу вас підставляти!
Тобі не здається, що зараз не час думати про такі дурниці? – невдоволено спитав Назар.
Це не дурниці! Якщо Роман хотів би мене видати, то зробив би це в присутності Тупілки! Натомість, він швиденько вивів її з музею! Значить він повернеться!
Гаті, ти з глузду з'їхала? Якщо Рома повернеться, то разом з дільничим!
Я так не думаю! – Агата зчепила пальці в кулаки. – Роман мене не видав тоді, а тепер не видасть і поготів. Він повернеться за мною, бо знає, що я в музеї. Вам треба забиратися звідси, бо якщо він дізнається, що ви теж причетні до цього всього!..
Ти – божевільна, Гаті! – видихнув Назар. – Якщо Ромка дійсно здогадався, що ти тут, то він напевно вже викликав Долину...
Я знаю, що роблю! – перебила рішуче Агата. – Негайно додому! Я впораюсь з ситуацією! Зараз головне не те, що буде зі мною, а те, щоб ніхто не здогадався про вашу участь!
Але ми всі це придумали! – заперечив Назар.
Ніяких „ми”! Це – тільки моя ідея! – вигукнула Агата. – Негайно забирайтеся звідси!
Але...
Назар... Машина!!! 
  Вікнами пробігло світло від фар і за дверима почувся приглушений тупіт ніг. Вона мала рацію – Токарський повернувся! Залишалося молитися, щоб він і справді не привіз з собою Долину! 
  Але часу думати над цим всім не було. Доки Роман паркував авто, вона, вихопивши ліхтарик, понеслася до залу з картинами. Агата мала завершити те, заради чого все це було затіяно! 
  Вона довго не вдивлялася в полотна, а тим паче в надписи під ними. Якщо „Крилата ніч” саме те, що потрібно Агаті, то вона повинна відчути її! Очі швидко оглядали твори – жодного натяку на гільйотину чи дівчину, що мають стратити! І, коли в замку дверей почулося загрозливе клацання, очі нарешті натрапили на те, що шукали!
  „Крилата ніч” була звичайною картиною і нічим особливим не виділялася. Дерев'яна гільйотина потемніла від часу і, очевидно, від пролитої нею крові. Вона стояла на невеликому помістку, до якого вели такі ж старі трухляві сходи. На помістку стояв широкоплечий чоловік, весь у чорному і з захованим під чорний каптур обличчям. Замість очей у нього були лише сірі прорізі. Рукою кат тримався за тонкий канат, що йшов від гільйотини. Варто йому було лише відпустити його і начищене до блиску лезо миттю опустилося би вниз, лишаючи життя жертву...
   Агата підійшла ближче і придивилася до неї пильніше. Те, що жертвою була дівчина, сумнівів не викликало. Бо сіро-розмита сукня розсипалася по брудному помосту і навіть зливалася з нею, а довге біле волосся видавалося чи то сивим, чи то вицвівшим. Дівчина схилилася під гільйотиною вниз обличчям і очікувала смерті зі зв’язаними за спиною руками. 
  Скрипнула решітка і в музеї спалахнуло світло. Агата, не вимикаючи ліхтарик, продовжувала оглядати картину. Власне, нічого дивного і справді не було. Хіба що незрозуміло, де ж саме знаходиться ця гільйотина, бо навкруги неї - жодних обрисів. Тільки посірілі мазки пензля. 
Гаті?.. – почувся вкрадливий голос Романа.
„Має ж бути ще щось!” – думала Агата. Вона відчувала - щось тут не так, - але очі не допомагали їй... 
Гаті, я знаю, що ви тут! Я знайшов вашу корону! – Роман вже не притишував голосу. Його кроки наближалися.
  Поміст... Кат... Дівчина, обличчя якої закрите волоссям... Розмиті контури... Більше нічого...
Вам краще припинити ховатися і вийти, доки нас ніхто не помітив...
  „Ось!” – радісно пронеслося в голові Агати. Внизу, під помостом, серед брудно-сірих мазків пензля вона помітила темну тінь... Агата примружилась і тінь, просто перед її очами почала згущуватися і за мить набула чітких обрисів... Кіт!.. Під помостом сидів худющий чорний кіт!
Може ви поясните, що тут відбувається? – холодний голос Романа так перелякав її, що Агата здригнулася. 
  Вона поволі обернулася і подивилася на хлопця. Той був досі одягнений в карнавальний костюм, ось тільки корони на ньому вже більше не було. Натомість з'явилися окуляри.
Я... – протягнула Агата, не знаючи, що відповісти. Вона опустила голову і побачила, що ліхтарик і досі ввімкнений. – Я...
Ходімо звідси! – промовив Роман. – Швидко!
  Він обернувся і, не озираючись, пішов геть. Агата побігла за ним. Перед дверима вона про дещо згадала:
Зачекайте! – і, повернувшись до столика, забрала корону. 
  Вийшовши з музею, вона відразу подивилась на кущі навпроти. Якщо Назар з Дімою ще й досі там, то конспірувалися вони чудово – жодного натяку на їх присутність!
  Роман закрив музей і підійшов до Агати.
Я чекаю пояснень... – промовив він рішуче.
  Агата бачила, що він злий. В світлі вуличних ліхтарів його очі крізь окуляри відтіняло жовтуватими іскорками. На площі вже не було чутно феєрверків, просто лунала гучна мелодія і поодинокі окрики в такт пісні. Вулицями снували поодинокі перехожі, але, перебуваючи у піднесеному настрої, не звертали на них жодної уваги. 
Не випробовуйте моє терпіння! Якби не те, що ви являєтесь другом нашої сім'ї, я б давно вже зателефонував Долині. Сподіваюсь, цей факт для вас теж щось означає і ви поясните, якого дідька вдерлися до музею?
Де ви взяли ключі, щоб відчинити мене? – раптом подумала вголос Агата.
  Токарський зітхнув, але все ж відповів:
Я витяг їх з Лариної сумочки...
Що, як вона помітить? – захвилювалася Агата.
Скажу, що випали у машині і я їх знайшов! – Роман від злості стис кулаки. – Ви негайно розповісте мені, що робили в музеї або...
Або що?!!  
  На мить повисла тиша.
 Я телефоную дільничому! – промовив Токарський, коли до нього дійшло, що Агата не збирається нічого розповідати.
І, що ви йому скажете? 
  Романова рука, що вже тримала мобільний, завмерла.
Ви розповісте, що випадково підловили мародера, але чомусь не повідомили про нього відразу? – завелась Агата. – Розповісте, що самі витягли ключі з сумочки Тупілки і повернулися, щоб мене випустити? Думаю, Захар посадить нас у сусідніх камерах!
Он як? – хихонув Роман і підійшов ближче. – А ви не така, як видаєтесь на перший погляд! Та, що це я говорю? Ви така, якою і здаєтеся на перший погляд!
Що ви маєте на увазі? – не зрозуміла Агата. Її лякав цей вираз обличчя Токарського – очі зіщулені, а губи викривлені в недобрій зневажливій посмішці.
Знаєте, що я подумав, коли побачив вас вперше? Тоді, біля банку, в перший день вашого приїзду... – Агата мовчала. – Я подумав, що ви схожі на дикунку! – видавав він. – І я не помилився!
  Різко обернувшись, він пішов до машини. Агата подумки вилаялася, вона не могла допустити, щоб усе так завершилося. Він не заслуговував такого ставлення з її боку.
Стійте! – зупинила Агата. Роман завмер, але не обернувся. – Я вам скажу! – вона нервово ковтнула. – Я мусила подивитися картини...
Ха! – хмикнув Токарський і рушив далі.
Але це - правда! – скрикнула Агата і декілька підлітків, що, очевидно, поверталися з балу, здивовано на них озирнулися. Не зважаючи на них, вона підбігла до Романа і стала перед ним. – Сьогодні я розмовляла по телефону з Ларою. Ми з нею не в надто хороших відносинах! Отже, ми сварилися! Вона мені пригрозила, що, якщо я буду стояти на її дорозі, вона влаштує мені крилату ніч... Крилату ніч!!! Розумієте? – від збудження Агата ухопила Романа за рукав і затрясла. – Морський теж щось говорив про Крилату Ніч! Він казав, що саме Крилатої Ночі повинні бути принесені жертви. Тобто він хотів вбити Тіма саме в цю ніч! Морський утік! Я мусила щось робити! Що, як він не полишив своєї ідеї? Що, як він і досі хоче когось убити? Я не могла сидіти, склавши руки! Я не могла ризикувати своїми друзями! Але я не знала, що робити доки не Крилата Ніч не випливла в розмові з Ларою. Вона мала на увазі саме цю картину. Це було хоч щось! Романе, я мусила побачити цю картину! Просто мусила! Розумієте? Я від цього незнання божеволію! Я відчуваю, що Морський десь близько. А разом з ним небезпека! Я просто мусила. Ви... ви мені вірите?  
Але... – Роман був збентежений. – Чому ви нікому про це не сказали?
Кому? – розсміялася Агата. – Можливо дільничому Долині, який вважає, що я - Данина спільниця? Чи може попросити допомоги у Лари, яка спить і бачить, щоб зробити мені якусь капость? Якби я комусь розповіла, то мені б розсміялися просто в обличчя! І це в кращому разі! А в гіршому – сказали б, що я така ж божевільна, як і Морський!..
Ви могли сказати мені!
  Агата відкрила рота, але не могла знайти, що відповісти. Розказати все Романові? Вона про це не подумала. Їй би взагалі ніколи це не спало на думку!
Вам?..
А що такого? 
Ви надто серйозний... – спробувала пояснити Агата. - Ну, для того, щоб слухати... Такі версії...
Гаті, але ж зараз, вислухавши вас, я не сміюсь!
  Вона ніяково прикусила губи.
Морський – божевільний, і я цілком можу повірити в те, що він керується якимось незвичними мотиваціями. Логіка в таких людей не передбачувана. Вони приміряють на себе різні личини, а інколи навпаки – замикаються в собі. Тисячі безглуздих речей, що для божевільних мають своє пояснення і своє особливе значення. Якщо Даню вразила картина, то він цілком міг... – Роман на хвилю задумався, щоб точніше передати свої думки, - Він міг... На основі свого бачення, придумати власний світ зі своїми законами...
Я... – Агата розчаровано знизала плечима. – Я не знаю! Не знаю... На тій картині нічого дивного!
Я її пам’ятаю... – кивнув Токарський.
  Вони замовкли, думаючи кожен про своє. Десь в далині гриміла гучна музика. Люди вже не снували вулицями. Але на площі ще гуляла молодь і хотіла гуляти до світанку.
Агато, давайте домовимось! – промовив Роман, дивлячись в небо. – Ви більше не будете вдиратися до музею, та й взагалі робити необачні вчинки. Якщо вас щось непокоїть – ви можете обговорити це зі мною! Ну, як?
  Вона посміхнулася:
Добре! Обіцяю - більше ніяких дурниць!..
А то ви тільки уявіть, що було б, якби вашу корону помітила Лара?!! – і Токарський весело розсміявся.
Це було б щось! – і собі засміялася Агата. – Я вже уявляю, що б завтра надрукував „Лумізор”!..
„Харизматична володарка Воронського замку вдерлася до краєзнавчого музею Лари Тупілки!” –кивнув Роман, підтягуючи окуляри, що, як завжди, сповзли на носа.
Мені б довелося продавати замок і забиратися звідси! – Агата втерла сльози, що виступили від сміху.
До того ж... – обличчя Токарського раптом посерйознішало. Він глянув кудись за її спину і вклонився, вітаючись. – Доброї ночі, Агнесо Павлівно!
  Агата обернулася. Пані Шкодик була геть не схожа на вбиту горем жінку, котра вижила під час пожежі. Хоч, старече обличчя було всіяне сіткою дрібних зморшок, її очі пломеніли молодістю і запалом. Жінка була худа і висока, а чорне пальто було надто широким і обвисало на її кістлявих плечах.
  Агнеса Павлівна подивилася на Агату і здивовано захитала головою:
Неймовірно! Ніколи не думала, що це будете саме ви!
Саме я?..
  Жінка зробила крок вперед. З-під її ніг вийшла чорний худющий кіт і попрямував просто до Агати. Ще один пухнастий клубок заворушився на руках пані Шкодик. Кіт підійшов ближче і раптом голосно занявчав, витягши передні лапи. Агата перелякано відскочила.
Не бійтеся. Він нічого вам не зробить! – заспокоїла пані Шкодик.
Та я... Не боюсь! – невпевнено відповіла Агата. Кіт, втім, вже не звертав на неї жодної уваги. Він повернулася до Агнеси Павлівни і присів біля її ніг, роздивляючись Романа. 
Федор - дуже розумний. – задоволено промовила пані Шкодик.
Федор? – не зрозуміла Агата.
Так його звуть. – жінка кивнула в сторону кота.
Ага... 
Федор знав, що ви прийдете саме сьогодні.
Прийду саме сьогодні? Куди? 
   Агата взагалі не розуміла про що йдеться і розгублено подивилася на Романа. Той тільки знизав плечима.
Як куди? – розсміялася Агнеса Павлівна - Подивитися на „Крилату ніч”!..
Ви щось знаєте про картину? – вражено спитав Роман і вони з Агатою знов перезирнулися.
Звісно знаю, молодий чоловіче! – кивнула пані Шкодик і випустила з рук іншого кота. Той обійшов жінку кругом і розмістився біля Федора.
Що? Що саме вам відомо? – з надією спитала Агата.
Усе! Саме я подарувала її музею!
Не може бути! 
Ще й як може! – запевнила її Агнеса Павлівна. – Картину написав моя далека прародичка. „Крилата ніч” передавалася у спадок. Багатьом належала і багато пережила, перш ніж потрапила до моїх рук. Ну, а я вже віддала її до музею...
Чому ви не зберігали її? Це ж ніби... сімейна реліквія?!! – спитав Роман.
Я мусила зробити це! Наближався час і її повинні були побачити...
Хто? Хто її повинен був побачити? 
Той, кому долею це передбачено. Той, на кого вкаже Федор!
Ви маєте на увазі Гаті?
Щось я нічого не розумію. – почесала лоба Агата, спантеличено дивлячись на жінку.
Ви і не можете зрозуміти це! – розсміялася Агнеса Павлівна. – Поки що! Але я знаю, що саме на вас я чекала все своє життя... 
Ви говорите дивні речі. Як ви можете чекати на мене все життя? Ви ж мене навіть не знали! Я недавно переїхала до вашого міста...
Люба моя, але ж ви побачили! 
Що я побачила?!! 
 Агата починала злитися. Вона щораз заплутувалася все більше і більше і не могла зрозуміти до чого веде жінка.
Тінь! – відповіла пані Шкодик. – Ви ж бачили Федора на картині?
Я... а... – Агата пригадала розмиту котячу фігуру під помостом. – Мені справді... здалося...
Ви його бачили! – впевнено промовила жінка. – Бо тільки, коли ви побачили на картині його – він зміг побачити вас! – Федор голосно нявкнув, ніби підтверджуючи слова своєї господині. – Саме він привів мене до вас! 
Але... Чому я повинна була його побачити? 
Хіба не ясно? – жінка пильно подивилася на Агата. – Щоб на вас вказав Федор! Щоб я змогла розкрити вам таємницю!
  В мозок Агати почала закрадатися думка, що жінка несповна розуму. Навіщо це коту шукати її? Яку ще таємницю може розкрити пані Шкодик?
- Не думайте, що я - божевільна! – ніби почула її думки жінка.
 Агата аж здригнулася.
Мій рід – хранитель таємниці! Таємниці, що може врятувати світ! - Агата подивилася на Романа, той, очевидно, теж сумнівався в тверезості розуму жінки. Але Агнеса Павлівна не зважала на їхню реакцію і продовжувала розповідати, - Таємниця передається з покоління в покоління разом з „Крилатою ніччю”. Її берегла моя прабабуся, бабуся, мама і нарешті я. Мені випала така честь... У мене немає доньки і я так боялася, що помру і не побачуся з вами!
Зі мною? – здивовано спитала Агата.
Ви хочете відкрити їй свою таємницю? – нарешті здогадався Роман.
Саме так! – задоволено відповіла Агнеса Шкодик.
Але чому саме мені? – здивувалася Агата.
Бо ви зацікавилися „Крилатою ніччю” і розгледіли на картині те, чого не бачив ніхто! Бо на вас вказав Федор! Бо саме ви маєте зрозуміти те, що я відкрию...
  Запанувала напружена мовчанка. Якщо пані Шкодик божевільна... А якщо ні? Морський говорив, що жертви духам треба приносити в Крилату ніч. Саме вона зображена на картині. Може... Що, як Агнесі Павлівні відомо, коли вона має настати? 
  Агата спробувала взяти себе в руки і обережно спитала:
Ви знаєте, коли буде Крилата Ніч?
Люба, вона триває вже кілька століть...
Як? – скрикнула Агата. Тоді... Виходить, вона помилялася, коли думала, що саме в цю ніч Морський має вбити когось!
   Агнеса Павлівна загадково примружила очі і продовжила: 
Питання тільки в тому, коли вона закінчиться?!!
   Агата ще раз потерла лоба, але осяяння не сходило на неї. 
І... І коли вона скінчиться? – видавила вона перше, що спало на думку.
Коли відбудеться страта! 
  Пані Шкодик широко всміхнулася і закивала головою. „Божевільна!” – пронеслось в голові.
Як можна стратити дівчину, намальовану на картині? – скривилася Агата.
Ось! – Агнеса Павлівна піднесла  вказівний палець вгору. – Саме це і відкриває таємниця!
Маячня якась! – не витримав Роман. 
Можливо. – кивнула пані жінка. – Можливо для вас це видається маячнею, але ж і не вам судилося долею все зрозуміти...
Я готова! – перебила її Агата, намагаючись якнайшвидше покінчити зі всім цим. Їй набридло слухати дурнуваті теревені старої маразматички. – Відкривайте мені свою таємницю! Говоріть!
  Вона замовкла з рішучим виразом обличчя. Зараз стане зрозуміло чи варті слова Агнеси Павлівни уваги.
Для мене було великою честю, зустріти вас на своєму шляху і виконати те, задля чого і існував весь наш рід хранителів! – промовила пані Шкодик з торжеством в голосі і, взявши руку Агати, поклала на її долоню два золоті листочки. Їхні ніжки двічі перепліталися і розводили їх у різні сторони. Золото виблиснуло під світлом нічного ліхтаря. – Тепер я можу померти спокійно...
  Жінка швидко обернулася і пішла геть. Агата піднесла листочки до обличчя і розчаровано крикнула вслід жінці:
Але, що це означає?
  Агнеса Павлівна навіть не зупинилася. Її кицьки незворушно простували слідом. Через декілька секунд вони зникли за рогом.
Неймовірно! – стомлено вигукнула Агата, підвівши обличчя до неба. – І я слухала це?
Дозвольте? – Роман взяв до рук листочки, підніс їх під світло ліхтаря і обдивився з різних сторін.
Тепер я не вважаю, що моя ідея вдертися до музею була божевіллям! В порівнянні з тим, що щойно слухали ми...
Нічого дивного! – знизав плечима Токарський, закінчивши огляд листочків. Він простягнув їх Агаті. – Пані Шкодик дуже багато пережила останнім часом. Можливо, це пожежа на неї так вплинула?
Я не знаю... – зітхнула Агата. – Це вже занадто багато на сьогодні. Давайте поїдемо додому?
Давайте. – втомлено кивнув Токарський і вони пішли до автомобіля.
  Роман відразу ж включив пічку. Тільки, коли потік теплого повітря вдарив в ноги, Агата зрозуміла, що страшенно замерзла. Маскарадне плаття було тонким, а шаль майже не гріла. Вона мимовільно здригнулася і вмостилася зручніше на сидінні. Роман розвернув машину і вони понеслися на схід міста.
  Розкривши долоню, вона ще раз подивилася на листочки. 
  Це все з самого початку було неправильно! Морський зі своїми духами! Пані Шкодик зі своєю картиною! Вона... Ніякого зв’язку. Ніякого сенсу в словах жінки! Ніякого мотиву в діях Дані!
  Та й звідки Агата взяла, що Морський - не божевільний, і за ним справді стоять духи, яким потрібна людська жертва? Для чого вона їм треба? Жили ж вони до цього і без неї! Чи не жили? Як їм могла заважати Агата, якщо вона і гадки не мала про їх існування? І чи саме вона їм заважала? У Вороні ж є, крім неї, ще один чарівник! Певно, заважала все ж вона...  
  Князь Ференц сказав, що духи – безпомічні істоти, котрі заслуговують лише на жалість і співчуття. А Даня Морський – божевільний, котрому потрібна допомога лікарів! Агнеса Павлівна й справді багато пережила. А Агата... Агата просто сахається кожної тіні!
  А якщо ні?!! Якщо все насправді ось так – просто, безглуздо і водночас надто неймовірно, щоб бути правдою?.. Пані Шкодик сказала, що вона зможе зрозуміти!!!
  Агата вертіла у руках листочки, спостерігаючи, як вони виблискують в сяйві містечкових вогнів. 
  Треба думати... Ні! Треба просто уявити, що все це можливо! Тоді... Тоді духи існують, а пані Шкодик – хранителька якоїсь дуже важливої таємниці. А ще Крилата Ніч, що триває століттями...
  Агата потерла скроні і знову втупилася в листочки.
  Якщо духи зовсім не такі, як розповідав про них привид і це справді їх рук діло, то навіщо? „Ми прагнемо свободи!” – сплив перед очима Агати кривавий надпис. Записку з цими словами було знайдено під час пожежі в будинку Агнеси Павлівни. Свобода! Чи ж не їй розуміти, що заради неї можна піти на все?!! А жертва? Вона потрібна для того, щоб стати вільним? Цілком можливо! Ган не раз розповідав Агаті про криваві жертвоприношення за допомогою яких темні чаклуни не тільки збільшували свою силу, а й робили різні ритуали і поклоніння. А людська кров використовувалася як інгредієнт до багатьох чаклунських зіль та настойок. Але вони були заборонені для використання, як атрибути темної магії! Та Агата знала, що жертвоприношення чи людська кров могли відкрити безмежні можливості. Якщо духи хочуть звільнитися від кого-небудь чи з під чого-небудь, їм годі шукати чогось могутнішого, ніж древня темна магія!
  Як Агата могла їм заважати? Може духам відомо, що вона чародійка і вони боялися, що вона стане їм на заваді? Їм потрібно було її залякати, щоб вона поїхала геть. Вони не могли вбити її. Можливо тому, що вони десь ув’язнені, або... або вони просто надто слабкі! У них могло не вистачити сил боротися з чарівницею, нехай навіть такою невмілою, як Агата!
  Але зовсім інша річ керувати людиною! Вони могли змусити Морського шукати для них жертву! Могли змусити його підпалювати будинки і вбивати бідолашних котів! Але Данило боровся! Агата сама це бачила в кафе! Він не хотів завдавати їй шкоди і хотів, щоб вона просто поїхала. Він не вбив Тіма відразу... Навіщо було відводити жертву до напівзгорілого будинку? Щоб чекати? Але чого? Крилатої ночі? Агнеса Павлівна сказала, що вона триває давно. Отже, Тимофій міг бути вбитим ще в ту мить, коли палав його будинок! Виходить, що саме Морський подарував йому життя! Саме те, що він опирався наказам духів, дало Агаті трішки часу і вони разом з Романом і Назаром змогли його врятувати.
  Крилата ніч... що це? Ніч не може тривати кілька століть, отже ідеться не про ніч в звичному сенсі цього слова. Тоді, що це? Може, це - своєрідний проміжок часу...протягом якого... протягом якого що?.. Треба все пов'язувати! Якщо крилата ніч – це - проміжок часу і він зв’язаний з духами, то... це може бути термін їхнього ув’язнення! Точно! Крилата ніч, за словами Шкодик, триває кілька століть, отже духи вже кілька століть не можуть звільнитися! Агнеса Павлівна сказала, що ніч закінчиться тоді, коли відбудеться страта і дала Агаті два листочки, за допомогою яких вона повинна була зрозуміти, як її здійснити... Це, що ж виходить? Якщо таємниця, як завершити Крилату ніч відкрита саме Агаті, то саме вона і має здійснити страту? Але... Але ж тоді духи звільняться!!! Вона що, має звільнити істот, котрим потрібні криваві жертви?! 
  Агата не може цього зробити! Вона на це ніколи не піде! 
  Щось не те! Пані Шкодик сказала, що таємниця врятує світ, а не знищить його! Агата десь помилилася у своїх розрахунках.
  Вона зітхнула і відчула, що у неї починає гудіти в голові.
  Що, як усе навпаки? Важко повірити, що гіпотетична страта може привести до якогось звільнення чи досягнення свободи. Страти, смерть, не несуть нічого хорошого. І якщо вони мають пряме відношення до духів... то вони повинні боятися її! Ось воно!!! Вони бояться страти і всіляко намагаються їй перешкодити! Хіба не тому Морський вбивав бідолашних котів? Він шукав Федора! Бо саме цей кіт міг вказати на того, хто може здійснити страту!
 Хіба не тому він підпалив будинок Агнеси Павлівни і, якби не Агата і Лев Платонович, вона точно б загинула і не змогла розкрити таємницю, яку її рід оберігав декілька сот років?! Вони робили все, щоб секрет не було розкрито. Але їм не вдалося запобігти тому, чого вони так бояться. Нехай Дані і вдалося втекти з божевільні, але Агата дізналася про картину, Федор побачив її, а пані Шкодик розкрила свій секрет... Агаті залишилося тільки все зрозуміти! 
   Ніби це було легко!
 А якщо припустити, що духам не треба звільнятися? Що, як Крилата ніч - не термін ув’язнення, а просто час... Час, протягом якого вони можуть чогось досягти? 
   Не те! 
   Помножити свої сили за допомогою жертвоприношень?..
   Більш схоже на правду, але все-одно не те! 
  Може це час, протягом якого вони просто можуть жити? І творити якісь темні справи? Як, наприклад, приносити в жертву людей? 
  Це цілком можливо!!! Ба, навіть, більше – скоріш за все, так воно і є! Крилата ніч триває кілька сот років, духи живуть, чинять свої темні справи і ось!.. Бац! І ніч має скінчитися! Тоді вони загинуть! Не дивно, що вони не гребують ніякими засобами, щоб цього не сталося!
  Що ж вимальовується? Секрет відкрито саме Агаті... Виходить, саме вона має завершити Крилату ніч? Виходить, вона справді стоїть на шляху цих самих духів і вони недарма хотіли її позбутися... Ні! Духи виявилися хитрішими - вони хотіли переманити Агату на свою сторону! Чи ж не тому, Морський зізнавався їй в коханні? Він застосовував одну з найсильніших зброй людства, ось тільки на Агату вона не подіяла...
  Агата посміхнулася, згадуючи, як, сидячи в кафе, Даня щиро дивувався, тому, що вона нітрохи в нього не закохана. Він ще говорив, що це неможливо! А що тут дивного? Люди не закохуються за наказом, це стається мимовільно. А Агата навіть не людина! Вона - чародійка... 
  Раптом в середині все похололо... Ось! Вона - чародійка і кому, як не їй знати, що можливо закохатися за наказом? Агата добре пам’ятала долю Гілей. Вона винайшла чари зваблювання і кохання. Якщо припустити, що на Агату було накладено такі чари, то вона мусила б кохати Морського! Але ж... Тоді сам Даня має бути чарівником! Тільки в такому випадку зрозумілі чари, бо ж вони мають зворотний ефект, тож не дивно, що Морський вмить забув свою любов до Клавдії!
   Ні! Знов не те! 
   Данило не може бути чарівником, бо тоді лікар Доносик не говорив би про невідомого чародія так добре після історії з викраденням Тіма. Та й на Агату ніякі чари не діяли, бо її від одного Даниного вигляду нудило. 
  І все ж було у цьому щось дивне... Ну, і нехай! Не важливо, як діяв Морський, але зрозуміло, що він хотів заручитися підтримкою Агати, а, коли це йому не вдалося, він перейшов до погроз і кривавих послань. Та в нього нічого не вийшло – Агата не поїхала і тепер тримала в руках ключ. 
  Ось тільки б зрозуміти до чого?! 
  Золото нагрілося від долонь і листочки навіть стали трохи вологими...
   Що вони могли сказати? На що натякнути? Пані Шкодик говорила, що вони мусять допомогти Агаті завершити Крилату ніч. Але, що можуть зробити два шматочки золота злиті в один візерунок?
  Це все має бути образно...
  Агата не уявляла, як можна стратити намальовану людину. Хіба що наново перемалювати картину. Але тоді Агнеса Павлівна мала покласти їй до рук не золоті листочки, а фарби чи олівці. Що може символізувати страта дівчини? З чим її можна пов’язати? Ні з чим!!!
  Агата думає зовсім не над тим! Вона тримає в руках таємницю, яку оберігали кілька поколінь хранителів. Саме ці листочки ключ до всього цього. І вона мусить розгадати їх таємницю. Якби ж Агата їх бачила ще десь!.. 
  Чи бачила?
Агато?
  Вона здригнулася і підвела голову.
Ов... Ми вже приїхали? – спитала вона, коли озирнулася і побачила, що машина вже знаходиться в гаражі Токарських.
Хвилин п’ятнадцять тому... – кивнув Роман, пильно дивлячись на Агату.
Он як? Я й не помітила...
Ви надто поринули в роздуми. Маєте якусь ідею? – спитав Токарський і кивнув на листочки, котрі вона тримала в руках.
Все, що я думаю настільки... Настільки дивно!
Розкажіть мені. Може ми разом дійдемо якихось висновків?
  Агата подивилася на нього. Як можна було розповісти нормальній людині, яка живе чітко по визначеним канонам, те, про що вона тільки-но думала? Як розповісти, що світ, в якому ти живеш, зовсім не такий, яким його бачиш ти? Та й чи мала вона право поставити все з ніг на голову в світі саме цієї людини?
Я... – почала вона, не знаючи, як закінчити.
  І раптом сталося щось дивне. Агата ясно відчула холодний дотик на своїй шиї. Це було так несподівано і страшно, що вона відкрила рота, щоб закричати від жаху. Але холодні пальці обхопили її горло клешнями, стискаючи намертво. 
- Що?.. Що з вами, Гаті? – перелякано скрикнув Роман, не розуміючи, чого вона раптом зблідла і стала хапати ротом повітря.
  Агата не могла йому відповісти. Більше того, вона не могла дихати – повітря не було і все пливло перед очима. Агата спробувала відкинути з шиї невидимі руки, але нічого не намацала. Щось не давало їй дихати і стискало горло, а Агата не могла нічого зробити!
 Через секунду вона поринула в морок...