"Не все збуваеться одразу"

- Ми правильно  приїхали? Це та адреса?

- Почекай, зараз перевірю - мовила Женя й заходилася шукати папірчик з адрессою 

- Допомогти?

- Дуже смішно. Не треба дякую.Так, це правильна адресса. Тож думаю, час нам с тобою попрошатися - мовила вона подаючи йому руку - дякую. І вибач що я так...

- Та пусте- відказав Єгор потискаючи руку - я навпакимаю тобі подякувати, завдяки тобі я дізнався, які ще бувають люди. Подібних тобі, я ще не зустрічав.

Женя не знала, як правильно реагувати на такі його слова, тому нічого не відповіла.

- Стривай -но. Почекай хвилинку - зупинив її Егор коли вона майже вийшла з машини - ось тримай

- Що це?

- Моя візитівка. Дзвони, якщо буде потреба. Все ж таки ти новенька в місті і мало що може бути. Телефонуй в разі проблем.

- Вирішив знову пограти в Супермена?

- От тобі маеш! Я думав, ми подружилися. Ну, тоді якщо тобі це не потрібно - повертай назад.

- Ще чого. Вибач, я просто... Дякую за все ще раз.

- Ну бувай тоді. Чекатиму дввінка.

І все таки вона трохи ненормальна - подумав Егор коли Женя входила в парадні двері невеличкої сірої "панельки"

***

 - Жєнечко, донечко вітаю мила - заторохтіла Жанна Василівна побачивши її.

- Добридень Жанно Василівно  відказала вона.

- Як ти доїхала? Ти мабуть втомилася?

- Є трохи, і взагалі сьогодні просто якийсь божевільний день вийшов.

Поглянувши на свою колишню викладачку Женя зробила висновок що та не  дуже то її очікувала в данний момент, про що свідчив зовнішній вихляд останьої. Готлова її була густо прикрашена бігудьми. Очевидно, що жінка робила зачіску і кудись збиралася.

- Ви кудись йдете? - поцйікавидася вона

- Так сонечко, в одніеї подруги День народження, тож маю йти серденько. Я б і тебе взяла, та певно ти втомлена, та й не дуже певно, хочеш зараз тинятися між незнайомими  людьми . Ти ж побудеш сама, правда?

- Так звісно ж.

- От і добре, відпочинеш заразом з дороги, а як я повернуся - тоді й поговоримо. Мені є що тобі розказати, та й тебе розпитаю

Женя звичайно, трохи засмутив той факт, що вона залишиться зараз сама, та нічого не вдієш. Дівчина мовчки поставила чайник та почала оглядати помешкання. Квартира була звичайнісінька. Схожа на багато тих, непримітних в подібних будинках

"Але все ж, думала вона - добре, що Рома, забрав сюди маму, жінці на пенсіії тут хоч є чим зайнятися От і подругу встигла собі знайти

Женя ще довго блукала квартирою. Потім почався дощ На поідвіконня застрибнув кіт Моська. Женя гладила його задивившись на краплі дощу за вікном.І несподівано для себе згодом заснула. Розбудила її Жанна Василівна, яка повернулася з гостей.

- Женю, ти заснула дитинко? Прокидайся, будемо пити чай, я принесла тістечок

***

-  Розповідай, як ти. Як мама?

- Все по старому. Відпустила з болем

- Ти вже вирішила, що робитимеш в першу чергу?

- Поки що не знаю.

- Слухай доню, а в мене є до тебе одна пропозиція, жінка в якої я гостила, моя знайома - Вікторія Симонук. Її чоловік Михайло Симонук - відомий кондитер. Скоро він проводитиме конкурс серед кондитерів - аматорів. Переможець отримає грошову винагороду. Може то твій шанс? Спробуеш?

- Ви хочете щоб я прийняла участь?

- А чому б ні? Ти талановита дівчина. Ці гроші тобі ой як знадобляться, ти ж навчатися хотіла.Тим паче, той твій торт.. то просто щось... От його й подаси на конкурс.

- Може й варто спробувати.

- Отож і воно, тож завтра дізнаемося всі деталі та почнемо підготовку, а вже опісля конкурсу, вирішмо як с тобою бути. 

* * * 

Наступного дня план до дій було розпочато. Женя взялася шукати інформацію  щодо конкурсу. Після вивчення всіх вимог вона взалася за приготування торту. Цей торт був улюбленим тортом її мами, і нагадував Жені про ті, щасливі дні коли вони були всі разом. Одніею великою щасливою родиною.

Жанна Василівна не могла не натішитися завзаттям дівчини і вже дуже скорро торт був готовий.

За умовами конкурсу, який мав пройти завтра кожен учасник мав принести свої солодощі та огригінально їх представити. Жюрі, в свою чергу, мало оцінити, як завнішній вигляд, смакові якості, й те, як буде представлено страву самим кулінаром. 

Тож наступного дня, в повній бойовій готовності Женя готувалася з гордістю пе\редставитти свій шедевр.