Роздуми

Цей випадок розбудив все село.

"А раптом її не стане…

Подумаєш, дивачка…

От живемо, живемо, а потім раз – і немає людини, лише згадка. Бачиш сьогодні когось, а завтра вже проводиш в останню путь або і не проводжаєш, можливо, навіть, і не знаєш.

Дружу я з Іваном, а потім прийду  якось до нього, погрюкаю декілька разів  в двері, а він не вийде і буду лише згадувати як я з ним…

Який сенс взагалі жити, якщо потім все-одно…

Живу я, живу, ходжу до школи, потім піду десь на роботу, доживу до старості, а, можливо, і ні, і що? Піду зі світу і нічого не зміниться. Все буде як завжди, всі житимуть як і зазвичай, тільки мене в цьому світі не буде…

Вона жила, сміялася, а який сенс?!

Для чого ми живемо? Який сенс от, наприклад, вчитися, готуватися до уроків. Ну уявімо, готуватиму я реферат, просиджу над ним цілу ніч, не піду заради нього грати в футбол, а вранці не прокинусь. І для чого була така пожертв? Навіщо марнувати життя на школу? На мій молодий вік я вже двічі ламав руку і інколи вона мені болить, важко нею керувати, а мені ще й двадцяти немає. Я так часто хворію, що чи доживу до них хоча б? Та що там доживу, можливо, буду йти по дорозі і тут бац – збила машина…

Маша була хорошою дівчинкою. Чому саме вона? Я знаю багато алкашів, наркоманів, а нестало її. 

Вона ні в чому не винна. Чим вона заслужила таку смерть? Та Маша мухи ніколи не образила.

Це я вивуватий і той злощасний дощ.»