Глава перша: Шепіт лісів та полів

Місяць котився по темному небу, вітався з сестрами-зірками. Він глядів із височини вниз на землю, від якої щодня відверталося Сонце. Слідкував за вітром, що плутався між листям й травою, слухав воду в річках й іноді подивлявся на людей. Інтерес круглий бік лоскотав. Він посміхнувся сам до себе й неначе засвітився яскравіше, помітивши чорну автівку на заміській дорозі. Її помітив не тільки він — бешкетник-Вітерець також заглядував у вікна, сміявся, та його сміх губився в дорожньому шумі.

Ганні подобалось їхати в село увечері: після робочого дня, зустрічаючи перші кроки ночі. Вона любила слідкувати за високими деревами, що розросталися з обох боків дороги. Було щось особливе в тому, щоб спіймати момент, коли день затихає в помаранчевому сяйві, й на землю лагідно ступала темрява. А разом з нею — зорі, місяць й прохолода, яка буває тільки вночі. Містерія Ночі починалася після смерті Дня день у день. 

— У тебе ще є час передумати та поїхати в табір з братом, — батько перебив голос ведучого по радіо, котрий розповідав цікаві факти про індійську культуру. Він крутнув колесико й зробив трішки тихіше — дівчина зрозуміла, що наближалась серйозна розмова. Жаль, Ганна так і не дослухала про свято Наваратрі, коли дев’ять ночей та десять днів індуїсти вшановують дев’ять форм Шакті. Вона подумки зробила помітку, щоб пошукати про це в інтернеті пізніше й всю свою увагу звернула до батька. Чоловік виглядав зосередженим на дорозі, проте іноді кидав пильні погляди на доньку. Здавалось, вона вже знала, про що він буде говорити, — Всього на два місяці, Ганно. Там буде багато молоді, відпочинеш в Карпатах, а потім на серпень поїдеш до баби, якщо захочеш. Подумай, це останнє літо перед випускним, в наступному році такого не буде. 

Що значило: «Наступного літа весь час будеш приділяти на підготовку до вступу в університет, ми очікуємо гарних результатів від тебе». А ще між рядків читалось очевидне для старших дітей в сім’ї: «Їдьте разом, за братом будеш наглядати, нам так спокійніше». Ганна тяжко зітхнула. 

Цього разу в село вони їхали лише вдвох. Мати залишилась разом з Іваном, щоб проконтролювати збори до табору й докупити потрібне. Братові нещодавно виповнилось тринадцять, але мама допомагала йому не покласти зайве, щоб з важкими сумками не таскатися. Ганна на пропозицію поїхати разом з Іваном достатньо ввічливо відмовилась — він вже дорослий, тож може поїхати сам, нехай вчиться життя, а не ховається під її спідницею. Вони вже були там разом минулого року — розбереться, не маленький. Ваньок також трішки пофиркав на неї, поображався для виду, але зла не тримав. Він бачив, що сестрі було гірко серед того постійного шуму та клопотів минулого разу, вона більше любила тишу та побути наоодинці. Тим більше, з ним їхав його найкращий друг зі школи, тому йому безрадісно точно не буде. А у Ганни були свої плани. Батьки були не дуже щасливі такому рішенню, але вимушені його прийняти, особливо, коли Іван став запевняти, що впорається сам й все буде з ним добре. 

Їхати в табір Ганна не хотіла від слова «зовсім» — шумно, людно, нецікаво. Вже проходили. Це Ваньок минулого разу веселився й в вус не дув, а вона була в гуртку танців, співу, брала участь у виставі, не мала й хвилини спокою. Ці канікули вона вирішила присвятити повністю собі. Залишатися в столиці разом з батьками — найгірше, що можна вигадати для п’ятнадцятирічного підлітка. А ось думки про глухе село, тишу, річку й бабу Мотрю віддавали теплом в грудях й бажанням скорше опинитися там. 

У селі не було молоді її віку. Всі повиїжджали в місто — хтось вчитися, хтось працювати, хтось намагався ловити можливості за хвіст як міг. Раніше в неї  бувся там друг — Маркіян — але він був на чотири роки її старше й зараз загубився десь між університетом та першою роботою. Наразі з розваг в селі були лише один магазин на два села й стара бібліотека, в якій хоч би сто книжок найшлося. Окрім цього, були поля, ліси й річка, яка протікала вздовж села. Можна було по гриби сходити після дощу, покататися на велосипеді або поплавати. Ганна була впевнена, що знайде, чим себе зайняти. Всяк кращий варіант, ніж столиця чи табір. 

На вмовляння батька дівчина й оком не повела: 

— Я краще побуду з бабусею. Буду розважати, щоб їй нудно не було. 

— Ну дивись сама, — з тихим видихом здався чоловік. Знав: донька якщо вперталася рогами, то не відступить від свого, думку не змінить. Така ж вперта, як ї її мати, — Я тобі вудочку дістану й підготую там все, крючки перевірю, а ти якщо захочеш, то підеш рибу половиш. Й колеса на велосипеді підкачаю. Тільки сама далеко в яри чи ліс не заходь. Якщо не кабан, то якийсь дурень найдеться. 

— Звичайно, па. Я ж сама обережність, — не сперечалась Ганна. Їздити чи ходити всюди, де людська нога не часто ступала, вона любила. Особливо, коли комбайни в полях доріг нових накатають після жнив чи обробки. Проте один раз при такій прогулянці вона потрапила в пригоду: на неї вискочив здоровенний пес, який охороняв техніку робочих в полі. Добре, що недалеко були господарі та покликали його, але це заціпеніння від страху та незмогу навіть закричати, бо голос від неї втік, дівчина запам’ятала надовго. Тепер їздить недалеко й уважно.

— Тому я й кажу, щоб ти нікуди не лізла, — тяжко зітхнув батько. Що кажи, що не кажи, хоч кілок на голові теши. Цим вона пішла вже в нього: й сам таким був, чого правду таїти. За молодості він разом з її дядьком творили багато чудесії, все село верх ногами стояло. Часто від матері тирок отримував з братом на пару, — Ми з мамої на вихідних будемо приїжджати, тому сильно не сумуй. Й бабусі допомагай  по можливості, але в спеку нагород не виходьте, не треба воно вам.