Епілог

Вранці мене розбудив телефонний дзвінок.

Альоша та Даринка ще спали, тож я вибралася із ліжка, взяла телефон та вийшла на балкон.

– З Новим Роком! З Новим щастям! – кричала у трубку радісна Тетянка.

– З Новим Роком, люба, – відповіла я. – Як ти? Як відсвяткувала?

– О! Просто чудово! Ти не повіриш, але я зараз стою біля Колізею та п’ю запашну каву...

– У Римі? – здивувалася я. – Що ти там робиш?

– То все Костя з нашого відділу бронювання. Він пробив у дівчат номер мого паспорту, замовив готель, квитки та вручив мені конверт із ними за два дні до вильоту, уявляєш?! Так швидко я ще ніколи не збиралася у подорож!

– Ну ти даєш! Невже це той сам бурундук, що вічно тебе сварить за невиконаний план продажів?

– Бурундук все чує, – пролунав у трубці чоловічий голос. – Але він не злиться, бо на коханих довго не ображаються. Їх просто люблять!

– Що ж, друзі, я дуже рада за вас! Тетянка, а ти не вірила, що твоє кохання поруч...

– Так, не вірила, бо я думала, що він ніколи не гляне в мій бік. Але зараз я справді щаслива, люба!

– Схоже, у Новорічну Ніч й справді бувають дива. Дива, коли ми просто помічаємо поруч тих, кого вже давно в глибині душі кохаємо.

– Це ти про що?

– Розумієш, я теж зустрічала Новий Рік не сама. Тепер в мене є Альоша та Даринка…

– Подруго, ти маєш все мені розповісти!

– Обов'язково, але після того, як ти повернешся зі своєї новорічно-романтичної подорожі. Мені теж вже час, сьогодні на нас чекають санчата! В Одесі за ніч намело купу снігу!

– Тоді вдалої прогулянки!

Тетянка відключилася. Ось й зрозуміло, хто став її Сантою та написав того чудернацького листа. Просто Костя нарешті наважився на першій крок.

Я щаслива, що погодилася на пропозицію Олексія.

Я знаю, що попереду нас чекає нелегке випробування, оформлення купи документів, але воно варте того, щоб всі наступні новорічні свята ми святкували справжньою родиною – я, Олексій, Даринка та її молодші братики та сестрички. Я впевнена, що в нас буде велика та міцна родина. Я завжди про неї мріяла.

А дарувати один одному диво ми вже навчилися. Виявляється, це дуже легко.

Я дивилася у вікно. На вулиці йшов сніг. Перший, новорічний, пухнастий, й на мить мені здалося, що повз наш двір пролетіли санчата, в яких сидів дідусь із білою бородою, у червоній шубці та смішному ковпачку. І по собі вони залишили ледь помітний слід у повітрі з чудернацьким написом: ХО-ХО-ХО..., який за кілька хвилин розтанув.

Anitka SunnyFeo (Анітка Санніфео)

Грудень 2022