Глава 6. Марійка

Марійка

З Олексієм ми не бачилися майже тиждень. І несподівано для себе я відчула, що скучила за ним. Я не могла дочекатися п’ятниці, щоб знову його побачити. Я чекала, коли він приїде за Даринкою, а ще я чекала 31 грудня, день, який ми мали провести разом. Від передчуття у мене перехоплювало подих та з’являлася дурна посмішка. Невже я дійсно закохуюся? Я не очікувала, що почуття можуть звалюватися як сніг на голову. Чи то все магія новорічних свят?

Я навіть подарунок купила йому – стильні запонки для сорочки. Я помітила, що він частенько їх носить, коли приходить до нас у костюмі. Покладу під ялинку, буде йому сюрприз.

Сьогодні Олексій забрав Даринку до себе. Для нас, вихователів, такі моменти були завжди хвилюючими. Дівчинка прийняла Олексія миттєво, протягнула йому свої ручки й міцно обхопила за шию.

Після зміни я швидко дісталася дому, почувалася так легко, наче в мене виросли крила. Сьогодні особливий день. Останній день року, день, який ми проведемо втрьох, щоб зустріти разом Новий Рік.

Я швидко прийняла душ, перевдягнулася й набрала номер Олексія.

– Привіт! Ти вже готова? – лише спитав він.

– Привіт, готова. Ви там як? – я хвилювалася за малу Даринку.

– Чудово. Ми поснідали вівсяною кашею, з’їли хліб з маслом та сиром, випили стакан молочка й вже чекаємо на прогулянку.

– Я дуже рада, – посміхнулася. – Тоді я вас чекаю.

– Ми скоро будемо.

Я відключилася та посміхнулася. Невже все це відбувається насправді?

Вони приїхали десь за півгодини. Я випила кави та встигла повністю одягнутися й вийти на двір. На дворі було доволі тепло, сяяло сонце, від снігу вже й сліду не залишилося. На півдні, як завжди, Новий Рік зустрічає теплою посмішкою сонця.

Олексій зупинився біля парадної, вийшов з машини та міцно мене обійняв, ніжно поцілувавши у щічку.

– Примчалися так швидко, як могли. Даринка не хотіла одягати куртку та шапку. Ледь вмовив. Довелося піти на хитрощі та увімкнути мультик на YouTube.

– Діти завжди неохоче одягають верхній одяг, – відповіла я. – Привіт, Даринка, – я відкрила дверцята машини та посміхнулася дівчинці.

– Привіт, – тут же посміхнулася вона у відповідь. – Марія.

Вперше за декілька місяців вона заговорила. Я розчулилася та ледь стримала сльози. За весь час перебування у дитячому будинку, дитина мовчала. З неї працювали психологи, вихователі, але вона могла вимовити лише деякі звуки чи склади, іноді брала за руку та щось показувала – предмети, іграшки.

– Вона говорить… – лише й сказала я.

– Так. Вона мене теж цим здивувала, – озвався Олексій, обіймаючи мене за плечі. – Дитина відчула, що вона знову комусь потрібна.

– Так швидко…

– Ніколи не знаєш, що саме може стати поштовхом, щоб зняти мовний блок у дитини, яка пережила сильний стрес.

– Так, ти маєш рацію, – погодилася я.

– Поїхали, а то запізнимося на виставу. Я взяв квитки на новорічний спектакль.

Ми сіли в машину та поїхали в театр. Всю дорогу Даринка намагалася своєю дитячою мовою щось мені розказати. Я не дуже розуміла всі слова, але точно знала, що дівчинка була щасливою та радісною.

Ми подивилися новорічну казку в театрі ляльок. Даринка, втомившись солодко спала у візочку, а ми зайшли на обід в ресторан Олексія, багато розмовляли сидячи разом за столиком біля вікна. Ми виявили, що маємо багато спільного – нам подобаються ті самі книги та фільми, ми маємо однакові мрії та плани на майбутнє.

– Наступний Новий Рік ми обов’язково зустрінемо у Європі, у Відні чи Римі, – пообіцяв він мені, коли я розповіла про своє різдвяне бажання.

– Я ще жодного разу не була за межами України. Ти дійсно думаєш, що це можливо? – тихо спитала я, ще не вірячи в те, що щойно почула.

– А чому ні? – не розумів Олексій. – Давай зустрічатися, Марійка, – він взяв мене за руки. – Ти дійсно дуже мені подобаєшся, зі мною таке вперше, такі почуття…За всі мої 32 роки я ніколи не відчував нічого подібного. Але ти бачиш як за два дні змінилася Даринка. Я бачу як ти міняєшся поруч зі мною. Ти наче світишся…– я опустила очі, стало якось ніяково. – Та я й сам змінююся. І готовий мінятися далі заради вас. Дай мені шанс. Дай його собі. Я впевнений, що в нас все вийде… Я хочу створити з тобою сім’ю…

– Дякую, – прошептала я. – Я дуже хочу мати родину. Ти… Ти теж мені подобаєшся, Альоша…

Він посміхнувся. І раптом нахилився до мене, обіймаючи та ніжно цілуючи в губи. Я відчула як тремтять колінки, як гупає серце… Але відповіла йому, відчула його щирість, поклавши руки на його груді, я відчувала, як калатає його серце.

– Я обіцяю, що ніколи не скривджу тебе. Я зроблю все, щоб ми були щасливими, – мовив він.

***

Ввечері ми накрили святковий стіл, Даринка дивилася мультики та розпаковувала подарунки, що були турботливо складені під ялинкою спеціально для неї.

І тут роздався дзвінок у двері. Альоша лише загадково нам посміхнувся та вийшов в коридор, але вже через хвилину повернувся, тримаючи у руках маленького сіренького кошенятку.