Глава 2. Марійка

Марія

Напередодні Нового року, зазвичай після Європейського Різдва, у нашому дитячому будинку влаштовують свято для дітей. До нього ми готуємося заздалегідь. Разом із дітками готуємо сценарій, вчимо вірши та пісні. Наші феї-майстрині шиють карнавальні костюмі, старші діти готують казку для молодших. У цей день завжди приходять аніматори, ми запрошуємо Санту чи Святого Миколая, казкових ельфів та персонажів із мультфільмів.

А ще кожного року діти пишуть листи. Листи для Санти із своїми побажаннями.

Сантами зазвичай стають наші постійні меценати та волонтери. Звісно, діти цього ще не знають та не розуміють, але я дуже радію, що в нашому місті є люди, які хочуть й можуть подарувати трохи свята та казки діткам, які не мають родини.

Одним з таких меценатів був Олексій. Ми знаємо один одного, напевно, років п’ять. Він має свій ресторан та часто допомагає нашому дитячому будинку – привозить іграшки, одяг, смаколики.

 Ось й цього року напередодні Різдва та Нового року він зібрав дитячі побажання та пообіцяв з’явитися на святі з чарівним мішком, в якому буде те, про що особливо мріє кожна дитина.

Декілька днів тому він збентежив мене своїм дзвінком, коли просив дозволу взяти на кілька днів Даринку, подарувати малій трохи свята. Він бачив її лише один раз, але вже тоді я помітила як він дивився на неї. А тут ще й малюнок дівчини, на якому вона зобразила родину. Дворічна дівчинка гарно малювала. Вона майже не говорила, але через творчість передавала усі свої емоції, думки та бажання.

Зазвичай, заборонено віддавати дитину одинокому чоловіку чи жінці. Але обговоривши це питання з директором, Максимом Леонідовичем, я все ж таки змогла вмовити його відпустити Даринку на свята з Олексієм.

Директор дозволив, але просив особисто мене прослідкувати за тим, що дитина матиме належні умови. Максим Леонідович теж добре знав Олексія та не бачив підстав йому не довіряти.

Ні Олексій, ні Даринка ще не знали про це рішення. Я мала поговорити про це з чоловіком після святкового концерту.

До початку залишалося хвилин п’ятнадцять, діти вже зібралися у залі, нарядні та щасливі. Вихователі, що брали участь у казковому сценарії, закінчували приготування. Я вийшла на вулицю, щоб зустріти Олексія та провести його до святкової зали.

Мені здалося, що Олексій сьогодні виглядав якось особливо. Хоча на ньому були звичайні джинси та білий теплий светр. Його очі сяяли радістю.

– Вітаю, Марійко, – підійшов він до мене, – З Різдвом та Прийдешнім Новим Роком, – він простягнув мені невеличкий пакунок.

– Привіт! Це мені? – здивувалася я.

– Так, тобі, – прошепотів чоловік, посміхнувшись. Він торкнувся моїх рук і я відчула десь всередині неймовірну теплу хвилю.

– Мені давно не дарували подарунків, – розсіяно прошептала я. – Дякую. Це дуже несподівано. Але я не маю для тебе подарунка… – від хвилювання я теж звернулася до нього на «ти», але він навіть не помітив.

– Ти знаєш, на який подарунок я чекаю. Відповідь вже є? – дуже тихо спитав Олексій.

– Так, – кивнула я. – Взагалі-то я хотіла тобі сказати після свята…

– Я просто не змозі більше чекати, Марійко. Не знаю чому, але я відчуваю що це дуже важливо. Більш того, я хочу не просто взяти її на свята. Я хочу всиновити малу.

– Це серйозний крок, – відповіла я. – І це може зайняти довгий час. До того ж, ти не одружений…

– Але ж я можу принаймні спробувати? – в очах чоловіка загорілася надія.

– Можеш. Директор дозволив взяти Даринку на святкові вихідні. Але я маю поїхати з тобою та перевірити умови, де буде жити дитина. Такий протокол.

– Можемо поїхати одразу після свята. У мене трикімнатна квартира. До того ж, я вже купив все, що треба. Ліжко, іграшки, одяг…

– Це добре, Олексію. Залишся після свята, я підготую папери та складемо протокол й акт житлово-побутових умов. А зараз ходімо, на нас вже чекають.

– Авжеж, – він відкрив двері й пропустив мене вперед, всередину будівлі.

У залі було гамірно та дуже красиво. Приміщення було прикрашене кольоровими вогниками, повітряними кульками та гілочками сосни, на вікнах наліплені сніжинки, які власноруч вирізали діти.

Посеред зали стояла велика ялинка, навколо якої зібралися вихованці нашого дитбудинку. Діти віком від двох до шістнадцяти років.

Ми з Олексієм вмостилися на стільчиках для гостей, поруч з нами сиділи вже й інші вихователі, наш директор, меценати та спонсори, які теж підготували дітям подарунки, а також представники міської адміністрації.

Діти розсіслися на стільчиках по периметру зали й почалася вистава.

Казкова постанова розповідала про новорічні дива й дарунки, тут всі мешканці лісу об’єдналися заради того, щоб свято Нового року принесло радість та подарунки кожному звіру та птиці.

А потім на свято завітав Великий Білий Ведмідь. Разом із ним діти співали пісні, танцювали навколо ялинки, розповідали вірші. Цей величезний плюшевий звір подарував малечі безліч яскравих емоцій. Я бачила, що вони щасливі, що вони радіють святу, радіють життю.