Глава 9

Вранці наступного дня, одразу після ситного та смачного сніданку, який Віра готувала разом з Ягою, друзі почали збиратися за покупками.

Віра з Ягою надзвичайно швидко потоваришували, обмінюючись не лише кулінарними рецептами, а й знахарськими секретами лікування травами та настоями. У них виявилося багато й інших спільних інтересів та поглядів на життя.

В очікуванні сніданку Любомир та Кощій сіли за шахи, теж виявивши деяку спільність у захопленнях.
Горинич ні на хвилину не відходив від Надії, допомагаючи їй сервірувати стіл для трапези. Він неабияк здивував дівчину, продемонструвавши знання етикету та сервірування. І відразу образився на її подив: виявляється, рятуючи принцес та рознімаючи бояр, він часто бував на бенкетах і поводився там зовсім не як звичайний дракон, а скоріше як почесний гість і рятівник часом цілих королівств. Тому не відставав від Яги доти, доки та не навчила його всім премудростям поведінки на бенкетах. Причому йшлося не лише про етикет його чарівного лісу, а й інших країн і навіть світів. Кощій з нагоди знайшов спосіб виписувати книги на цю тему, щоб його близькі могли поглиблювати пізнання.

Накривши на стіл, Надя встигла зателефонувати завідувачі дитячого садка та порадувати її не просто згодою допомогти у проведенні свята, а обіцянкою, що буде у дітей свято не лише зі Снігуронькою, а й із Дідом Морозом. Завідувач відразу запевнила дівчину, що жодної хвилини не сумнівалася в її підтримці, і відключилася, помчавши роздавати розпорядження і радувати новиною колег.

Сніданок пролетів у дружній сімейній обстановці з веселою балаканиною та обміном кумедними історіями з життя. В основному балагурив Горинич, Яга зніяковіло розповідала не дуже веселі історії про душі, які до її воріт приходили, коли настав їхній час, – у кожного з них своя історія була. Кощій обмінювався секретами майстерності живопису з Надією, з цікавістю слухаючи її розповіді про уроки малювання.

Батьки Надії не могли натішитися прекрасному настрою доньки і ніжилися в променях встановленого душевного тепла.

Вже в коридорі, коли всі стояли одягненими (для цього довелося перебрати шафи Любомира та Віри, щоб відшукати відповідні вбрання для Яги та Кощія), Яга раптом обернулася до Горинича і з подивом запитала:

- А ти куди зібрався?

Горинич від несподіванки різко зупинився, ледь не наставши Наді на ногу.

– Як куди? На прогулянку, за покупками! – він наївно плескав віями, не менш здивовано розглядаючи Ягу.

- Ти, мабуть, вдома залишишся, а то мало що ще набідокуриш, або діти злякаються.

– Ось уже ні! – заперечив Горинич. - Я з Надею піду! І потім, хто тобі допомагає, коли ти за покупками вирушаєш?

— То наш ліс, там тебе всі знають.

— Але ж колись не знали, — резонно заперечив він. - А потім звикли...

Він пошаркав ногою, і Наді знову довелося відскочити убік, коли під загрозою опинилися її мініатюрні ступні.

Горинич, зрозуміло, промовчав про те, скільки часу пройшло з моменту його появи в чарівному лісі до того дня, коли його мешканці стали до нього звикати. Опустив він і безліч подій військового штибу, які відбувалися в ті часи: не так легко було пояснити мешканцям лісу, що він нікому не бажає зла. І взагалі – вегетаріанець.

Втім, Яга і сама пам'ятала про все це, тому відьма вперто схрестила на грудях руки, перекриваючи йому доступ до дверей і продовжуючи свердлити поглядом.

Інші в їхнє протистояння не втручалися, побоюючись потрапити під гарячу руку одного з них.

Тим часом Надя порилася поки в шафі, зрозумівши, що не тільки Кощій з Ягою потребували теплого одягу, замерзнути міг і Змій. На вулиці зима, сніг валить чи то з ранку, чи ще з ночі.

Щасливі дитинча вибігли на вулиці, у двори. Ні, не грати в сніжки, а робити селфі для соцмереж. Ось, мовляв, у нас сніг – дивіться, лайкайте, пишіть коментарі, робіть репости. Загалом накручували передплатників своїм сторінкам. На запитання Горинича хвилин десять тому, що це вони роблять, Надя тільки відмахнулася і вирушила на пошуки санок. Такий сніг не можна упускати, а головне, що і навіщо роблять діти зі своїми гаджетами, їй думати в той момент не хотілося. Відірвалися від інших девайсів, на свіже повітря вийшли – і то вже перемога.

Зараз дівчина старанно копалася в гардеробі в пошуках хоч якогось одягу для триголового друга. Вона змушена була визнати, що врятувати від холоду зможе лише його горло та голови, оскільки його розміру виявилися лише шапки та шарфи.

Захекавшись (у теплому об'ємному одязі спробуй не втомитися від очікування в коридорі!), Надя поправила шапку, підтягнула ближче санки, припираючи всіх попереду до дверей впритул, і заявила:

– Одягу на Горинича немає, тільки це ось... – і для наочності продемонструвала знайдені головні убори.

- Ось! - задоволено вимовила Яга.

- А що ось? – підвівся Горинич. - Ніби ти не знаєш, що мені холод не страшний!

- Правда?! - Здивувалася Надя.

- Але я ось це кольорове все хочу обов'язково приміряти! - Вигукнув він, бачачи, що Надя мовчки задається питанням, чого ще не знає і навіщо поралася з пошуками.

Надія підбадьорилася, простягаючи Змію всі шапки та шарфи, які на той момент тримала в руках. Виявилось їх чимало. Горинич радісно протопав до дзеркала і почав їх приміряти. Як шапки одягати, він бачив на прикладі Наді та її батьків.