Глава 11

Сонячного ранку наступного дня Горинич прокинувся раніше за всіх і квапливо збирався на святковий ярмарок, з пересторогою поглядаючи на чарівне полотно – раптом ще якісь новини знову не дадуть йому отримати нових вражень. Але ранок був напрочуд тихим.

Поступово прокидалися домочадці, сходилися до трапези. Горинич на той час сидів у коридорі, нетерпляче барабанячи руками по меблях.

В очікуванні інших він одягав і знімав свої різнокольорові шапки та шарфи. Крутився перед дзеркалом. Забирав черговий пиріг ближче до виходу, демонструючи іншим, що вони надто повільно збираються.

Друзі тільки добродушно посміювалися, спостерігаючи за його нетерпінням. Нарешті всі зібралися, стовпившись у коридорі і одягаючи верхній одяг.

Горинич невдоволено сопів, демонстративно смикаючи ручку дверей і вкотре поправляючи рукавиці - трохи раніше десь він знайшов старі рукавиці Любомира з зображеними на них сніжинками, отримав схвалення власника і негайно надів їх. Обновка зайняла його увагу ще ненадовго, давши друзям можливість поснідати. Тепер же він раз у раз поправляв їх, милуючись білими фігурними красунями.

- Горинич, ти ручку зараз відірвеш, і лагодити доведеться - знову нікуди не підемо, - засміялася Яга.

Змій одразу ж кинув дверну ручку і обсмикнув руку, ніби то не ручка була, а отруйна гадюка.

- Та ну вас! Не розумієте ви, як душі вражень нових хочеться...

- Тоді виходь, не загороджуй прохід, - подав голос Кощій, і всією юрбою вони опинилися в під'їзді, варто було двері відчинитися під натиском здорованя Горинича.

Він радісно мчав сходами до виходу з під'їзду. Помпончики на кольорових шапках весело підстрибували, на ходу майоріли кінчики шарфів.

На подвір'ї нікого не було. Принаймні, у всій цій щасливій гармидері друзі не помічали нічого навколо, насолоджуючись відпочинком.

Дорогою на ярмарок Змій довго вивчав «зебру» – дорожню розмітку, де людям потрібно було переходити дорогу. І з посиленою увагою та ретельністю осягав таємниці світлофора.

- Як мої шапочки! - захопився він і разів десять перебігав дорогу на зелене світло, нетерпляче притупуючи, коли був червоний і жовтий і дорогу переходити не можна було.

Кілька дітей почали повторювати за ним. Від одних батьків Надя навіть удостоїлася подяки за захопленого друга - нарешті малюк точно розібрався і запам'ятав, як безпечно переходити дорогу.

Щойно дісталися центральної площі міста, на якій кожну зиму розташовувався новорічний ярмарок, Горинич охнув від радості, очі так і засвітилися в передчутті розваги.

Він дивувався, зустрічаючи на своєму шляху сумних дітей, дуже швидко переконав Ягу і Кощія накупити найрізноманітніших солодощів на ярмаркових лавках і тепер, сповнений щастя, роздавав їх кожній дитині, яка здавалася йому зажуреною.

Діти, ясна річ, раділи такому подарунку. Багато хто просив сфотографуватися з ним. Спершу він не дуже розумів, про що мова, але швидко вникнув і з задоволенням позував перед камерами.

Іноді тільки засмучувався, коли чув від дорослих, що костюм гарний, пошитий вдало, правдоподібно. Але Любомир із Вірою швидко пояснили йому, що людям так легше – то вони свою психіку бережуть. Чари краще собі чимось зрозумілим і звичним пояснити, тоді не так прив'язуєшся до них і не так важко відпускати потім. Горинич погодився, що так для людей краще буде, адже скоро вони з Ягою та Кощієм повернуться у свій світ. А Любомир не став говорити щасливому триголовому другові дочки, що є у поведінки людей й інша причина, інше пояснення.

Надя радісно кружляла біля друзів, каталася на атракціонах, із задоволенням поїдала смаколики, грілася гарячим чаєм у найближчому ярмарковому кафе.

Кощій іноді зникав ненадовго, по дорозі натрапляючи на книжкові крамниці, і невдовзі з'являвся звідти з черговими стопками філософських трактатів, книг про живопис та іншу пізнавальну літературу, яку в їхньому світі не знайти. Коли ти маєш вічність, нові знання чудово допомагають її скоротати.

Яга насолоджувалась простим жіночим щастям, світячись зсередини, спостерігаючи за радістю близьких. Поділяла її почуття і Віра.

Чаклунка заглянула в кілька лавок на ярмарку, де із задоволенням придбала подарунки для своїх сестер – лісових німф: гребінці для волосся, шпильки красиві та інші прикраси. Купила вона і нові стрічки для волосся, що любила прикрашати, красивий обруч для ступи. Знайшла сувеніри для інших домочадців.

Багато хто хотів з ними до Наді вирушити, аж надто сумували вони за дівчиною. Але такої кількості чарівництва пошкоджене полотно точно б не витримало. Так що, на жаль, довелося залишатися вдома, в чарівному лісі.

Горинич стрімко переміщався величезною ярмарковою площею, намагаючись за один день встигнути дізнатися і випробувати абсолютно всі дивовижі. Надя намагалася встигнути за ним. Запихкалась від постійного руху і переповнюючих емоцій, щоразу невпинно розповідала йому про все нове, з чим стикався друг. Робила вона це з явним задоволенням, а Змій уважно слухав цілу хвилину і відразу кидався випробувати все особисто.

Так сталося і цього разу. На середині шляху Горинич чомусь різко зупинився, через що Надія ледь не натрапила на його широку спину, але встигла вчасно сповільнити рух.

– Ти чого, Гориничу? - Здивувалася вона, намагаючись визирнути з-за його спини.