Глава 5

Вдосталь наговорившись, друзі повернулися до нагального питання: що робити з пошкодженим полотном?

Надія ще раз уточнила, чи не можна зашити його звичайними нитками чи заклеїти чимось. Кощій з жалем констатував, що навіть якщо вони з Ягою вкладуть своє чаклунство у звичайні нитки, з цього нічого не вийде.

– А взагалі, – сказала Яга, – я ж казала, що Гориничу не треба йти. Він навіть зменшеним у полотно ніяк не пропхнеться. Принаймні з боку живота.

Невдоволений погляд Кощія Яга демонстративно проігнорувала. Подібні розмови траплялися в них часто, і кожен у результаті неодмінно залишався при своїй думці: Яга вважала, що любов полягає в тому, щоб обмежувати друга в ласощах заради його здоров'я; Кощій - що потрібно давати другові бажане, щоб зберегти його нерви, а він вже нехай сам вирішує, що йому потрібніше - ласощі або фігура. Горинич просто заявляв, що цей світ має бути з більшим розмахом, щоб такі, як він, вільніше в ньому вміщалися.

- Ну прямо дуже коректно! – обурився Горинич. - Це не я товстий, а полотна у вас неправильні! Ні щоб з розмахом душі малювати на широких полотнах, щоб я туди вміщався на повний зріст, то ви мене зайвим тістечком дорікаєте. Нечесно це, дріб'язково.

Надя стривожено переводила погляд із одного зі своїх друзів на іншого. Вона знала про головну слабкість Змія – всілякі ласощі, як знала і думку Яги та Кощія на цю тему. Розуміла дівчина і те, що мама з татом зараз втиснуться в суперечку, і тих, хто сперечається, стане порівну (мама-дієтолог точно прийме бік чаклунки). Тож для рівноваги їй самій доведеться зайняти позицію Горинича. Але не була певна, що це буде правильним рішенням. Адже її знайомство з триголовим непосидою почалося саме з його недуги через обжерливість. Зрозуміло, ніякими аргументами розуму було неможливо переконати його переглянути раціон. Горинич був упевнений, що йому дано від природи три голови не просто так, а що шлунок один – то це просто випадковий недолік. Крім того, життя таке прекрасне і барвисте, країн і світів так багато, і ще більше в них невипробуваних Гориничем страв, адже це одне з найголовніших у житті задоволень.

Надіна мама вже зібралася було висловитися, тато звичним жестом став нишпорити рукою в кишенях штанів у пошуках своєї улюбленої курильної трубки. Він завжди так робив, коли нервував напередодні маминих монологів про здорове харчування. І зовсім забув, що Горинич напередодні розтоптав «злу штуку». Ну так, з чужими недоліками і звичками боротися легше, ніж зі своїми.

Намагаючись запобігти емоційній катастрофі, що назріває, Надя рішуче виступила вперед.

- Мам, тату, пам'ятайте, як ми, коли мені було вісім років, вирушили в гості до тітки Соні на день народження?

- Тьотя Соня - взагалі незабутня дама, - посміхнувся тато.

Мама крадькома штовхнула його ліктем, але усмішка не покидала таткового обличчя, і Надя добре його розуміла.

Тітка Соня була далекою ріднею по маминій лінії і була повною її протилежністю. Гладка, рожевощока, з бігудями на і без того кучерявому волоссі, вона зустрічала рідню незмінно задумливим поглядом на порозі свого будиночка біля Чорного моря.

- І шо, - відверто уточнювала вона в таких випадках, - ви до мене на погостювати, чи шум моря і шелест піску знову приягнув?

Відверто кажучи, тітка Соня потрапляла до самої точки своїм зауваженням, як казав тато. Приїжджали вони на море, гостювали у неї на правах рідні. Але передбачалося, що з ввічливості всі вдаватимуть, ніби вони приїхали відвідати саме її, а не морське узбережжя. Вдало, що батькова відпустка при цьому завжди збігалася з днем народження Софії.

Зазвичай мама починали запевняти жінку, що приїхали до неї, але як чудово, що це збіглося з такою чудовою погодою і вони зможуть побувати на морі – адже це так корисно для здоровʼя маленької Надійки.

Тітка Соня у відповідь окидала їх скептичним поглядом, відступала вбік, впускаючи гостей у будинок, ще кілька хвилин дивилася в далечінь, кудись за обрій, і рішуче зачиняла двері.

Потім вони діставали подарунки для неї. Мама несхвально підтискала губи, витягаючи величезний торт, а тітка Соня, навпаки, саме в цей момент добріла буквально на очах.

Наступні кілька днів перетворювалися на атракціон протиборства, коли тітка Соня з татовою допомогою волочила додому величезні сумки з продовольством до дня свого народження, а мама незмінно називала це запасами на зиму для всієї родини. Тато крадькома від мами ласував, допомагаючи родичці.

День народження незмінно проходив галасливо, столи ломилися наїдками, гості закочувалися (йти після таких застіль виходило далеко не у всіх), задоволено крехтячи.

Надя сприймала все це як веселу гру, в якій тітка Соня в її уяві перетворювалася на бабусю «в міру вгодованого, в розквіті років» Карлсона, який живе на даху.

Але одного разу влітку під час батькової відпустки вони не поїхали ні до моря, ні до тітки Соні на день народження. Як не дивно, саме тоді мама раптом стало добрішою до далекої рідні і навіть стала досить часто дзвонити їй, подовгу про щось розмовляючи.

Коли через рік вони знову вирушили до тітки Соні в гості, мама була в прекрасному настрої, тато похмурою тінню тинявся по дому в пошуках ласощів, а сама Софія зустріла їх на порозі щасливою усмішкою на тому, що залишилося від її колись пухкої рум'яної особи. Перед ними стояла ніби зовсім інша жінка, яку виявилося можливим дізнатися тільки з неповторної усмішки в очах і питання: