Глава 1

Кожному Читачеві, що мислить, в чиїх руках опиниться ця книга...

Надя зачаровано дивилася, як за вікном пролітають пухнасті сніжинки, виписуючи в повітрі хитромудрі па відомого лише їм одним чарівного зимового вальсу. Вони вздяглися в мереживні вбрання і хизувалися ними один перед одним і захопленими випадковими перехожими.

Дівчина милувалась красунями-сніжинками з вікна свого будинку, закутана у теплий плед і зігріваючи руки чашкою із солодким гарячим чаєм.

Смішно, але сніг рівно за сім днів до її дня народження останні чотири роки став своєрідною традицією. І якби друзі не запевняли її, що у світі, де живе Надія, їхня магія безсила, то вона б неодмінно думала, що це подарунок Яги та Кощія. Адже вони знали, що вона любить спостерігати за тим, як небо дбайливо вкриває землю білою пухнастою ковдрою снігу, наспівуючи колискову завірюху.

Надя сумно зітхнула, відпиваючи з чашки, і озирнулася. На стінах, як і раніше, висіли портрети трьох найближчих її друзів – Кощія, Яги та Горинича. Комусь це могло здатися дивним, але відколи вона завдяки вчителю малювання повірила в диво, познайомившись з ними, заводити друзів у звичайному світі стало для неї неприйнятним. Усього тричі Надія побувала у чарівному лісі, але за цей час вони встигли пережити разом більше, ніж за багато років переживають друзі у звичайному світі, позбавленому магії та чудес. Вона допомагала їм знайти себе, вони рятували її з біди. І що найголовніше – так щиро радіти її успіхам могли лише вони. Крім, звичайно, батьків, які душею завжди у своїй вічно маленькій для них донечці.

Вона не бачила друзів уже багато років і шалено по них сумувала, продовжуючи малювати їх по пам'яті на кожній підходящій для цього поверхні: починаючи від полотна і закінчуючи клаптиком паперу зі шкільного зошита.

Школа. Як незвично тепер звучить це слово, коли не знаєш, як ставитись до нього. У свої повних 15 років (а за тиждень уже 16) Надя закінчила школу екстерном. І на сімейній раді було ухвалено рішення, що «…дівчинці потрібен відпочинок перед вступом до університету…». Зараз це вже не здавалося їй такою вже гарною ідеєю. Адже вона сподівалася частину навчального року, що таким чином пропустила, погостювати у друзів у чарівному лісі. Але батьки навідріз відмовилися відпускати її одну, побоюючись, що Лісовик і Озерний Цар знову затіють проти їхньої доньки якусь гидоту.

З нею йти вони теж боялися, бо звикли мама з татом поки що тільки до Ворона, який справно по п'ятницях приносив їй листи від друзів, влітаючи в кімнату через чарівне полотно. З ним же Надя надсилала друзям відповідь. Вона дивувалася, чому серед її однолітків вважається, ніби дружба міцнішає від зустрічі до зустрічі. Кожен лист із чарівного лісу зігрівав їй душу і робив друзів ближче. Для цього їм не потрібно було вирушати разом на дискотеки, ділити коханих, списувати контрольні чи ділитися особистими речами, як це робили у її світі. Їхня дружба відчувалася всередині неї чимось живим, трепетно світлим і надійним, незважаючи на відстань, що їх розділяла. Мудра Яга часто писала їй, що відстань не можна виміряти кілометрами, вона існує лише всередині нас самих і так само ефемерноюа, як і сама дружба і любов. Кожен міг би подолати його всередині себе, але виправдатися кілометрами набагато легше, зі страху відкрити комусь своє серце і поділитися теплом. Начебто вони боялися, що віддаючи його, самі неодмінно змерзнуть. І чекали тепла у відповідь, яке б зігріло їх. Біда в тому, що від інших перших кроків чекав кожен, і майже ніхто не ризикував розімкнути це замкнене коло.

З листів друзів Надія дізнавалася все більше про чарівний світ, в якому вони жили, ділилася з ними історіями свого життя. І за допомогою Яги вчилася розуміти оточуючих. Та вміла з дивовижною прискіпливістю дослідника вивчати душу, розкриваючи невідомі дівчині горизонти внутрішнього світу людини. Найцікавіше, що за сотні років допитливість лісової мешканки нітрохи не зменшилася, а навіть навпаки – зросла, адже кожне наступне покоління відкривало для неї можливості, нюанси та тонкощі, грані особистості як явища. Одна біда: чим більше Надя розуміла мотиви вчинків людей, тим сумніша і замкненіша вона ставала, втрачаючи інтерес до однолітків, і все частіше тяглася до людей значно старших за неї саму, сподіваючись розглянути в них частинку Яги або Кощія. Зізнатися, це суттєво ускладнювало її життя, але інакше дівчина не могла.

В останньому листі Горинич хвалився, що вже вивчив усі літери алфавіту. І нехай писав він ще коряво і з помилками, але робив це так щиро, що для Наді кожен лист складав неймовірну цінність.

День народження ніколи не приносив їй особливої радості, збігаючись із новим роком так, що ставало незрозуміло, народилася вона ще цього року чи вже наступного. Тепер свято несло з собою ще більший сум і смуток, адже вона пообіцяла батькам не ходити без них у чарівний ліс. А вони все зволікали, боялися. Втім, це зовсім не дивно після історії з викраденням Наді.

Ніщо так яскраво не демонструє самотність, як святкові дні далеко від друзів і тих, хто дорогий. Жоден день у році не приносить стільки смутку, скільки свято, позбавлене справжнього чарівництва...

Здається, це відчувало цього року чи не все невелике містечко, в якому жила Надія. Перехожі у темному практичному одязі поспішали після чергового важкого робочого дня додому, низько схиливши голову, захищаючи обличчя від вітру та снігу. Втомлені, змучені метушнею буднів і виживання після кожної нової зміни на краще, все, про що вони могли думати, – це сон, їжа і новий день, як брат-близнючок, схожий на попередній. А свята несли в собі не стільки світло та радість, скільки нові витрати на подарунки та частування, необхідність натужно посміхатися, щоб не засмучувати тих, кому не байдуже, в якому ти настрої. Адже всі ми живемо за негласними правилами, виконуючи ті функції, які покладає на нас суспільство.