Паровозик. Автор: Гребенюк Святослав

Ця історія розпочалась в одному гарному містечку, яке було розташоване біля могутнього чорного лісу, дуже-дуже дрімучого лісу, куди не ступала жодна нога людини.

В цьому містечку мешкало багато паровозиків. Різнокольорові будиночки весело визирали з-поміж чарівних дерев; по небу літали пухкі хмарки; вулицями рухались різноманітні паровозики.

І усі мешканці були переконані, що в їхньому місті не може статися нічого надзвичайного чи страшного, бо всі паровозики були дуже хороші й виховані. Жив собі, в цьому місті маленький паровозик, якого звали Гудок, і була в нього велика мрія навчитися швидко їздити, навіть швидше вітру.

Кожного ранку, перед тим, як піти до школи, паровозик Гудок, виїздив до міського парку, і дивився на блакитне небо зеленого міста де хмарки як ватні, поважно розгулювали туди-сюди, вітерець дмухав, куди хотів, а сонечко зверху, зігрівало все навкруги. Одного разу, паровозик Гудок, прокинувся дуже рано,був теплий сонячний ранок, сьогодні сонце піднялось раніше, ніж завжди.

Він взяв портфель з книжками і поїхав до школи, де навчались всі маленькі паровозики. Та коли він приїхав, виявилось, що в школі ще нікого немає, і в класі,   де   він   навчається,   двері зачинено.  Тоді паровозик  Гудок  спробував  відчинити двері іншого класу,  вони  виявились  відчиненими,  він обережно зазирнув в середину і побачив, що це велика кімната, в якій було дуже багато різних книжок.

Він відчинив двері  і  заїхав  в  середину:  -  це  напевно  бібліотека, подумав паровозик. Несподівано у шафи, яка стояла біля вікна, двері відчинились і на підлогу впала велика книга.

Паровозику було цікаво, що це за книга, і він її розгорнув. В книзі було багато малюнків, але в самому кінці, на гладенькому аркуші паперу було фото усміхненого паровозника, який випереджає вітер. Паровозик Гудок уважно придивився і впізнав, що на фото його дідусь, великий паровоз. Паровозик Гудок дуже зрадів, поклав обережно книжку до шафи, і вже не міг дочекатися, щоб   закінчились  заняття,  коли він поїде до свого дідуся, розпитати про усе.

Коли закінчилось навчання, паровозик Гудок що є духу, помчав до дідуся додому. Хатинка дідуся була біля самого лісу на великому пагорбі.

Він поїхав вгору по доріжці. Кропива нахилялась, намагаючись ужалити паровозика, сухі дерева кидалися гілками. Та коли він вже був на горі,то перед ним розгорнулась красива картина,  там  росло  багато  дерев,  величних  яблунь було   не злічити.  Між   стрункими стовбурами виднілися виноградники, сонячна галявина, покрита буйною травою і яскравими тюльпанами. Паровозик озирнувся на всі боки і побачив дідуся, великого паровоза. Дідусь викопував ямки та висаджував туди квіти. Паровозик Гудок, під'їхав до дідуся, і голосно привітався:

 - Доброго дня дідусь.

Дідусь, великий паровоз, відповів:

- Доброго дня паровозик Гудок.

- Як твої справи?

Паровозик Гудок розповів дідусю про фото, яке він бачив у книзі, і що йому дуже хочеться дізнатись, як у дідуся виходить так швидко їздити, що навіть вітер не встигає за ним. Дідусь, великий паровоз, подумав і відповів:

- Маленький паровозик Гудок, для того щоб швидко їздити, треба багато навчатись, а найголовніше- не забувати робити гарні справи.

Коли ти будеш допомагати іншим, тоді в тебе виростуть крила,і ти зможеш їздити швидко-швидко.

- Дякую за пораду! До побачення, - відповів маленький паровозик Гудок, і поїхав додому.

Було вже надвечір, коли паровозик проїздив біля міського парку, аж раптом він почув, що хтось плаче. Паровозик Гудок зупинився, під'їхав і побачив, що плаче його друг, паровозик Сигнал. Паровозик Гудок запитав:

- Що відбулось?

Паровозик Сигнал відповів:

- Я загубив окуляри. Тоді паровозик Гудок сказав:

- Давай разом шукати!

І вони почали разом шукати загублені окуляри. Навіть ворона підскочила, щоб   поглянути, що відбувається.  Обидва  паровозики  усюди роздивлялись, але окулярів ніде не було. Паровозик Гудок зазирнув під лавку і побачив стару газету, він обережно розгорнув її, а там лежали окуляри. Паровозик Сигнал дуже зрадів і сказав:

- Дякую за допомогу!

Паровозик Гудок відповів:

- Нема за що! До побачення в школі!

Паровозик Гудок взяв газету і поклав її до урни, тому що він знає, що смітити не можна. Маленький паровозик Гудок їхав додому швидше вітру, і йому здавалось що в нього є крила