Яблуко П’єса за мотивами казки Сутєєва В.Г «Яблоко»

Яблуко

п’єса за мотивами казки Сутєєва В.Г «Яблоко»

Дійові особи:

АВТОР

ЗАЙЧИК

ВОРОНА

ЇЖАЧОК

ВЕДМІДЬ

Декорації: осінній ліс, дерева майже без листя, кущі, пеньок. Посередині – високе дерево – дика яблуня. На самій верхівці висить одне яблуко, велике, щоб бачили глядачі. Поряд з яблуком сидить ворона і спить. (Із зворотнього боку декорацій можна поставити стіл чи драбину )

Під кущем, звернувшись клубочком, спить їжачок. Він прикритий листям і його спочатку ніхто не помічає

На сцену виходить або вистрибує зайчик, роздивляється, щось шукає в траві, на кущі, потім дивиться на дерево. Яблуко спочатку не помічає.

Автор

Ліс листочки поскидав і стоїть холодний,

Різні звірі бродять там – змерзлі та голодні,

Хтось літає, хтось біжить, а хтось спить тихенько,

Є зубасті і страшні, є зовсім маленькі.

В нашім лісі кожну мить хтось когось полює,

В норах, дуплах, під кущем, звірина чатує.

От одного разу тут сталася пригода,

Показати вам її маємо нагоду…

Зайчик: (сумно)

Пізня осінь надворі, листя облетіло,

Дуже голодно мені, їсти захотілось,

Ягідок на жаль нема і трава зів‘яла,

Мабуть, скоро вже зима, то й грибів замало…

(тепер радісно)

Ой, а що це там висить – яблуко неначе,

Я ж тут щойно пробігав, а його не бачив!

Зараз розбіжусь, стрибну досить височенько,

І дістану я собі яблучко смачненьке!

Стрибає, стрибає, розганяється і знов стрибає, але до яблука не дістає…

Зайчик:

Що ж мені тепер робить, як же мені бути,

Як з такої висоти яблуко здобути?!

Дивиться на яблуко і чухає потилицю, роздумує… На дереві просинається ворона, здивовано дивиться на зайчика і каркає:

Ворона:

Карр, зайчатко, що таке, чом ти тут стрибаєш?

І чому це ти мені спати заважаєш?

Зайчик:

Ой, вороно, добрий день, я і не помітив,

Хочу яблуко оте я дістати звідти,

Може ти його зірвеш, я прошу гарненько,

Бачиш, он воно висить і таке смачненьке!

Ворона:

Карр, якщо вже розбудив, то не буду спати,

Я тобі допоможу яблуко зірвати…

Старається зірвати яблуко, але нічого не виходить.

Зайчик:

Не спіши, я тут внизу весело стрибаю,

Яблучко моє смачне лапками піймаю,

Яблуко падає вниз, але зайчик його не спіймав і воно наколюється на щось, тобто на їжачка, який раптово просинається, лякається і починає тікати.

Зайчик:

Що за яблуко живе?! Стій, кажу, спинися!

Ти насправді, неживе, чуєш, схаменися!

Зайчик біжить за їжачком і намагається забрати яблуко, ворона злітає з дерева і теж намагається забрати яблуко собі, їжачок його не віддає. Починається справжня бійка.

Зайчик:

Це моє, це я знайшов, віддавай, їжаче,

Бо як дам тобі у ніс, то дивись заплачеш…

Ворона:

Я зірвала яблучко зовсім не для тебе!

Я старалась, І тепер яблуко для мене,

Їжачок:

Це моє, бо я спіймав, віддавай, злодюго,

Що за звірі є у нас – справжні волоцюги!

Бійка, галас, крик на весь ліс… Ворона клює зайця в ніс, заєць ногою намагається вдарити ворону, їжачок колючками колить і зайця, і ворону…

На такий галас виходить з лісу ведмідь з великою палицею, якусь хвилину спостерігає за бійкою, а потім починає розбороняти звірину і каже:

Ведмідь:

Стійте, звірі, зупиніть бійку цю і крики,

Є у мене для таких палиця велика! (піднімає палицю і погрожує нею)

Що тут діється, кажіть, хто не помирився?

Та чому, за що і як, хто і з ким побився?!

Бійка припиняється, всі дивляться на ведмедя, пауза. Потім звірі починають розповідати Михайлу, в чому суть…

Зайчик:

Б‘ємось ми не просто так, є у нас причина,

Намалюю я тобі істинну картину:

Я тепер по лісу біг, яблуко висіло,

Був голодний і тому з‘їсти захотілось!

Ворона:

Зайчик яблуко оте не зумів дістати,

Попросив мене тоді, щоб його зірвати,

Я зірвала, та на жаль в дзьобі не вдержала,

І воно на їжачка з дерева упало.

Їжачок:

Яблучко таке смачне з дерева летіло,

Хоч і спав я, та проснувсь і спіймав уміло!

Зайчик: (до Ведмедя)

Ти – найбільший із усіх і найрозумніший,

Ворона:

Хоч здаєшся ти страшним, та за всіх добріший!

Їжачок: