Яблуко
п’єса за мотивами казки Сутєєва В.Г «Яблоко»
Дійові особи:
АВТОР
ЗАЙЧИК
ВОРОНА
ЇЖАЧОК
ВЕДМІДЬ
Декорації: осінній ліс, дерева майже без листя, кущі, пеньок. Посередині – високе дерево – дика яблуня. На самій верхівці висить одне яблуко, велике, щоб бачили глядачі. Поряд з яблуком сидить ворона і спить. (Із зворотнього боку декорацій можна поставити стіл чи драбину )
Під кущем, звернувшись клубочком, спить їжачок. Він прикритий листям і його спочатку ніхто не помічає
На сцену виходить або вистрибує зайчик, роздивляється, щось шукає в траві, на кущі, потім дивиться на дерево. Яблуко спочатку не помічає.
Автор
Ліс листочки поскидав і стоїть холодний,
Різні звірі бродять там – змерзлі та голодні,
Хтось літає, хтось біжить, а хтось спить тихенько,
Є зубасті і страшні, є зовсім маленькі.
В нашім лісі кожну мить хтось когось полює,
В норах, дуплах, під кущем, звірина чатує.
От одного разу тут сталася пригода,
Показати вам її маємо нагоду…
Зайчик: (сумно)
Пізня осінь надворі, листя облетіло,
Дуже голодно мені, їсти захотілось,
Ягідок на жаль нема і трава зів‘яла,
Мабуть, скоро вже зима, то й грибів замало…
(тепер радісно)
Ой, а що це там висить – яблуко неначе,
Я ж тут щойно пробігав, а його не бачив!
Зараз розбіжусь, стрибну досить височенько,
І дістану я собі яблучко смачненьке!
Стрибає, стрибає, розганяється і знов стрибає, але до яблука не дістає…
Зайчик:
Що ж мені тепер робить, як же мені бути,
Як з такої висоти яблуко здобути?!
Дивиться на яблуко і чухає потилицю, роздумує… На дереві просинається ворона, здивовано дивиться на зайчика і каркає:
Ворона:
Карр, зайчатко, що таке, чом ти тут стрибаєш?
І чому це ти мені спати заважаєш?
Зайчик:
Ой, вороно, добрий день, я і не помітив,
Хочу яблуко оте я дістати звідти,
Може ти його зірвеш, я прошу гарненько,
Бачиш, он воно висить і таке смачненьке!
Ворона:
Карр, якщо вже розбудив, то не буду спати,
Я тобі допоможу яблуко зірвати…
Старається зірвати яблуко, але нічого не виходить.
Зайчик:
Не спіши, я тут внизу весело стрибаю,
Яблучко моє смачне лапками піймаю,
Яблуко падає вниз, але зайчик його не спіймав і воно наколюється на щось, тобто на їжачка, який раптово просинається, лякається і починає тікати.
Зайчик:
Що за яблуко живе?! Стій, кажу, спинися!
Ти насправді, неживе, чуєш, схаменися!
Зайчик біжить за їжачком і намагається забрати яблуко, ворона злітає з дерева і теж намагається забрати яблуко собі, їжачок його не віддає. Починається справжня бійка.
Зайчик:
Це моє, це я знайшов, віддавай, їжаче,
Бо як дам тобі у ніс, то дивись заплачеш…
Ворона:
Я зірвала яблучко зовсім не для тебе!
Я старалась, І тепер яблуко для мене,
Їжачок:
Це моє, бо я спіймав, віддавай, злодюго,
Що за звірі є у нас – справжні волоцюги!
Бійка, галас, крик на весь ліс… Ворона клює зайця в ніс, заєць ногою намагається вдарити ворону, їжачок колючками колить і зайця, і ворону…
На такий галас виходить з лісу ведмідь з великою палицею, якусь хвилину спостерігає за бійкою, а потім починає розбороняти звірину і каже:
Ведмідь:
Стійте, звірі, зупиніть бійку цю і крики,
Є у мене для таких палиця велика! (піднімає палицю і погрожує нею)
Що тут діється, кажіть, хто не помирився?
Та чому, за що і як, хто і з ким побився?!
Бійка припиняється, всі дивляться на ведмедя, пауза. Потім звірі починають розповідати Михайлу, в чому суть…
Зайчик:
Б‘ємось ми не просто так, є у нас причина,
Намалюю я тобі істинну картину:
Я тепер по лісу біг, яблуко висіло,
Був голодний і тому з‘їсти захотілось!
Ворона:
Зайчик яблуко оте не зумів дістати,
Попросив мене тоді, щоб його зірвати,
Я зірвала, та на жаль в дзьобі не вдержала,
І воно на їжачка з дерева упало.
Їжачок:
Яблучко таке смачне з дерева летіло,
Хоч і спав я, та проснувсь і спіймав уміло!
Зайчик: (до Ведмедя)
Ти – найбільший із усіх і найрозумніший,
Ворона:
Хоч здаєшся ти страшним, та за всіх добріший!
Їжачок: