У нашому дворі відкрилося бюро знахідок для тіней.
Тітка Світлана розвісила оголошення в під’їздах.
«Шукаємо господарів загублених тіней».
«Графік роботи: від світанку до сутінків».
Я прийшов першим.
За прилавком сидів дядько Коля, слюсар із підвалу.
— Що загубив?
— Нічого. Просто цікаво.
Він показав мені шухляди з тінями.
Одна була товста й лінива — від кота Барсика.
Інша — довга й нервова, від ліхтарного стовпа.
— А ця чия? — запитав я, показуючи на маленьку тінь.
— Не знаю. Знайшли вчора біля каруселі.
Тінь була сумна.
Двором ходили люди без тіней.
Дядько Петро шукав свою — вона втекла під час сварки з дружиною.
Дівчинка Маша загубила тінь у калюжі.
— Утонула, — плакала вона.
— Тіні не тонуть, — заспокоїв її дядько Коля.
— Просто ховаються.
До вечора людей зібралося багато.
Усі приміряли чужі тіні.
Не підходили.
Тінь від велосипеда ніяк не налазила на бабусю.
А тінь від пуделя відмовлялася ходити за дядьком Вовою.
— Вона мене не любить, — засмутився він.
Сонце сідало.
Дядько Коля зачиняв бюро.
— А що робити з непроданими тінями? — запитав я.
— Уночі вони граються в хованки.
Уранці я прокинувся й подивився вниз.
Моя тінь махала мені рукою.
І тут я зрозумів: усе життя я розмовляв не сам із собою.
А зі своєю тінню.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
