Сьогодні я йшов старим мостом.
І раптом він заскрипів під ногами.
Скрипів, ніби розмовляв зі мною.
Я зупинився, поклавши долоню на поруччя.
Воно вібрувало, наче натягнуті струни.
«Я втомився тримати людей», — прогуркотів він.
Голос у нього був глибокий і гулкий.
Він змішався з шепотом вітру.
Я прислухався.
Унизу, під нами, темною стрічкою текла річка.
У її чорній воді тремтіли й погойдувалися відображення вікон будинків.
І вікна теж хиталися, ніби погоджувалися з ним.
«Але якщо ти втомишся й опустиш руки, ми всі впадемо вниз», — обережно сказав я.
Я відчував, як серце калатає десь у горлі.
Міст важко зітхнув.
Потім випростався, на мить ставши трохи вищим і міцнішим.
«Гаразд, — поступився він, — ще трохи потерплю».
Коли я вже ступив на тверду землю, він раптом додав:
«Але якщо я все-таки зламаюся, ти впадеш першим.
Просто через свою цікавість».
Я обернувся.
Але міст мовчав.
І вдавав, що просто скрипить на вітрі.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
