Увечері у дворі засвітився ліхтар.
Але він спалахнув не звичним жовтим світлом.
А теплим, пульсуючим сміхом.
Я йшов повз по промерзлому асфальту.
І виразно чув, як він регоче.
Спочатку тихо, ніби сам до себе, а потім дедалі голосніше й голосніше.
Розкотисто й заразливо.
Люди навколо завмирали на мить і озиралися.
Але відразу вдавали, що нічого не чують.
Ніби боялися визнати це диво.
Хтось нервово пришвидшував крок.
Хтось діловито поправляв шарф, ховаючись у комір пальта.
А ліхтар сміявся, заливаючись дедалі дужче.
Аж поки його скло не запітніло від крихітних крапель світла.
Я не витримав і зупинився просто під ним.
— Гей, а що тут такого смішного? — запитав я, задерши голову.
Ліхтар ніби розгубився від прямого запитання й трохи притих.
Його сміх змінився тихим, задоволеним потріскуванням.
І тоді він прошепотів ледь чутно: «Ти».
Я побрів додому, кутаючись у куртку, і всю дорогу думав:
«Він же бачив мене згори щодня.
І вранці, і вночі.
Бачив, як я падаю, поспішаю, як поводжуся по-дурному.
Може, я й справді смішний?»
А вранці на асфальті лежала калюжа сонячного світла.
І вона тихенько-тихенько усміхалася моєму відображенню.
Така ж тепла, як учорашній сміх.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
