Сьогодні ліфт у нашому будинку оголосив, що він втомився.
Я натиснув кнопку, двері відчинилися, а всередині — записка.
На папірці було написано:
«Я більше не хочу возити людей. Занадто важко. Я йду».
Я стояв і не вірив своїм очам.
Потім почув, як із шахти тягнеться відлуння.
Ліфт спускався вниз сам по собі.
Дуже повільно.
І наспівував щось сумне, металеве.
Сусіди зібралися біля дверей.
Вони телефонували диспетчеру, сварилися, натискали кнопки.
Але шахта була порожня.
А десь глибоко внизу гуло, ніби ліфт будував собі підземне місто.
Я уявив, як він розвішує троси, наче гірлянди.
Вішає на стіну кнопку «Вгору», яка більше не працює.
І розмовляє з трубами, наче з друзями.
— Він повернеться? — запитав я в сусіда.
Сусід тільки буркнув.
Але я знав — ліфт тепер вільний.
Увечері я знову підійшов до шахти.
Там пахло рейками й тугою.
І раптом знизу долинуло: «Поїхали?»
Я злякався, але все одно ступив у порожнечу.
І вона слухняно зачинила за мною двері.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
