Дитячі оповідання
Зимові сліди
Сніг лежить товстий і чистий, як мамине простирадло.
Я йду подвір’ям і дивлюся на сліди.
Собачі лапи залишають круглі дірочки.
Пташині — наче виделочки від торта.
А мої черевики малюють довгі овали.
Бабуся каже, що сліди — це пам’ять снігу.
— Він запам’ятовує всіх, хто по ньому ходив, — пояснює вона, наливаючи мені гарячого чаю.
— А що потім відбувається з цією пам’яттю?
— Навесні вона перетворюється на струмки й стікає в річку.
Я виходжу на ґанок і думаю про річкову пам’ять.
Мабуть, риби плавають серед спогадів про мої черевики.
І пам’ятають, як я бігав до гірки.
І як падав біля гойдалок.
Увечері дідусь приносить дрова.
Його валянки залишають найбільші сліди.
— Дідусю, а твої сліди що пам’ятають?
— Багато чого, онучку. Дуже багато.
Вранці випадає новий сніг.
Усі старі сліди зникають під білим покривалом.
Але я знаю — вони не зникли.
Вони просто сховалися глибше, щоб краще запам’ятатися.
Я роблю перший крок по свіжому снігу.
І думаю про те, що сьогодні сніг почне пам’ятати мене заново.
Може, він забув, який я.
Може, за ніч я змінився.
І тоді навесні річка дізнається про мене щось нове.
#870 в Різне
#136 в Дитяча література
#1117 в Сучасна проза
Відредаговано: 11.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
