Дитячі оповідання
Чайник із морською душею
Наш чайник щоранку свистить незвично — довго, з переливами, наче пісня без слів.
Ніби крик чайки над далекою бухтою.
Мама каже — просто старий, треба міняти, але дідусь розповів мені правду перед сном.
Цей чайник зробили з корабля, який затонув.
Давно, у чужому морі, під час шторму.
Моряки врятували тільки шматок металу на пам’ять.
Коли він свистить, я заплющую очі, і мені здається — я чую хлюпіт солоної води.
Іноді навіть кроки по мокрій палубі, скрип канатів і крики: «Людина за бортом!»
Сьогодні вранці я розгледів на дні щось дивне.
Маленьку мушлю, бліду, з рожевими смужками.
Вона раптом ворухнулася, коли я наливав воду.
— Ти там не одна? — пошепки запитав я.
Чайник випустив пару, він піднявся вгору, склався в слово «ні» й зник.
Отже, у чайнику живе ціла команда.
Тепер я став пити чай повільніше вранці. І прислухатися.
А раптом почую дзвін корабельного дзвоника.
Або тихий хлюпіт хвиль у непроглядній темряві.
— Що ти робиш? — запитує мама.
— Слухаю море в чайнику.
— Яке ще море? Просто вода кипить.
Але вона не знає про затонулий корабель.
А вчора ввечері я помітив на ручці подряпини.
Наче хтось вирізав компас і розу вітрів.
Коли заварюєш чай, вода пахне йодом.
Море ж велике й глибоке.
А чайник — такий маленький для всіх його таємниць.
#830 в Різне
#125 в Дитяча література
#1114 в Сучасна проза
Відредаговано: 10.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
