У під’їзді висить стара зелена поштова скринька.
Щілина вузька, кришка іржава, але петлі працюють тихо.
Якщо кинути туди листа, він зникає — без жодного звуку.
Я писав туди сни.
Про те, як літав над містом.
Про те, як розмовляв із собакою мовою хмар.
Про те, як одного разу зустрів у парку хлопчика без тіні.
Іноді — просто запитання:
«Ти живий?»
«Куди все зникає?»
«Ти читаєш?»
Одного разу я написав: «Кому ти належиш?»
Відповіді не було.
Через тиждень під дверима лежав конверт.
Без марок. Без адреси.
Усередині — маленька зірка.
Холодна, але жива.
Вона блимала в долоні, наче впізнала мене.
Я сховав її в банку з-під меду, щоб не загубилася.
Відтоді щоночі ставлю на підвіконня свою «поштову скриньку для зірок» — із банки, обклеєної марками.
Нехай зірки самі забирають листи.
А одного дня, можливо, вони покличуть мене туди, де немає під’їздів та іржі
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
