Дитячі оповідання
Дресирувальник часу
Я навчився приручати хвилини.
Вони живуть у старому настінному годиннику в дідуся.
Кожна хвилина — наче маленька золота рибка.
Плаває по колу й цокає хвостиком.
Коли нудно на уроці математики, я беру із собою найповільнішу хвилину.
Ховаю в кишені піджака.
Вона повзе, як равлик, і урок триває цілу вічність.
Я встигаю розв’язати всі приклади й намалювати корабель у зошиті.
А перед сном обираю найшвидшу хвилину.
Вона носиться, як горобець, і ніч пролітає миттєво.
Розплющую очі — уже ранок.
Дідусь дивується, чому його годинник то поспішає, то відстає.
— Час не можна дресирувати, — каже тато. — Він іде сам по собі, однаково для всіх.
Але тато просто не бачить золотих рибок у годиннику.
А я навіть знаю їхні імена.
Найтовстішу звати Понеділок — вона завжди сумна.
Найвеселішу звати Субота — вона танцює й сміється.
Неділя — найлінивіша, спить просто на ходу.
А П’ятниця — найошатніша, у неї блискуча луска.
Учора я спіймав одразу три швидкі хвилини.
Хотів подарувати мамі, щоб вона не запізнювалася на роботу.
Але хвилини розбіглися по будинку.
Тепер усі наші годинники показують різний час.
Мама думає, що батарейки сіли.
#865 в Різне
#132 в Дитяча література
#1112 в Сучасна проза
Відредаговано: 11.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
