Дитячі оповідання
Невидимий зоопарк
У шкільній бібліотеці є полиця, де живуть невидимі звірі.
Марія Петрівна не знає про це.
Вона думає, що там просто припадають пилом старі книжки.
Коли всі йдуть на велику перерву, я залишаюся.
Сідаю навпочіпки перед нижньою полицею.
Простягаю руку між томами енциклопедій.
Там тепло й пахне старим папером.
Першим вибігає маленьке слоненя.
Воно лоскоче мені долоню хоботком.
За ним крадеться смугасте тигреня.
Воно муркоче, як звичайна кішка, тільки тихіше.
— Привіт, — шепочу я їм. — Як справи?
Слоненя киває вухами.
Тигреня треться об мій палець.
Іноді визирає жирафа.
Він такий довгий, що його голова стирчить із верхньої полиці.
На математиці я малюю їх у зошиті.
Учителька хмуриться.
— Що це за каракулі?
— Домашні завдання, — чесно відповідаю я.
Вона не розуміє, що слоненя допомагає мені з прикладами.
А тигреня підказує відповіді.
Жирафа вміє рахувати до ста.
Після уроків я приходжу попрощатися.
Звірі вишиковуються в ряд на краю полиці.
Махають лапками й хвостами.
Завтра вони знову чекатимуть на мене.
У своєму невидимому зоопарку між сторінками.
#824 в Різне
#125 в Дитяча література
#1104 в Сучасна проза
Відредаговано: 10.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
