Дитячі оповідання
Папині окуляри
Тато знімає окуляри перед сном і кладе їх на тумбочку.
Вранці надягає й каже:
— Ага, от тепер бачу!
А без окулярів він мружиться й усе плутає.
Одного разу я попросив приміряти татусеві окуляри.
Надів — і світ став дивним. Усе розмите, криве, як у мильних бульбашках.
— Як ти в таких ходиш? — дивуюся.
Тато сміється:
— Для мене вони чарівні. Роблять світ чітким.
На вихідних ми йдемо до окуліста перевірити мій зір.
Лікар каже:
— Зір чудовий. Окуляри не потрібні.
Вдома тато показує мені свої старі окуляри.
Ціла коробка: дитячі, шкільні, студентські.
Скельця дедалі товстіші й товстіші.
— Зір поступово погіршувався, — пояснює тато.
Я приміряю дитячі окуляри — вони майже як звичайне скло.
Шкільні — уже сильніші.
А сучасні — зовсім мутні для моїх очей.
— Виходить, ти бачив світ дедалі гірше?
Тато замислюється:
— Знаєш, а може, навпаки.
— Чим гірше став бачити далеке, тим краще став помічати близьке.
— Дрібні деталі, твою усмішку, мамині очі.
Увечері я дивлюся, як тато читає книжку в окулярах.
Він тримає її близько-близько й усміхається чомусь.
Напевно, бачить у словах те, чого не бачу я.
#510 в Різне
#78 в Дитяча література
#762 в Сучасна проза
Відредаговано: 18.08.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
