У мами є маленька коричнева сумочка.
У ній поміщається цілий світ.
Щоразу, коли мама туди залазить, вона знаходить щось несподіване.
Витягує гребінець, люстерко, гаманець.
Потім — цукерку, яку забула з'їсти.
Ще — мій малюнок, який я подарував їй тиждень тому.
— А, ось він де! — радіє мама.
Сумочка видає особливі звуки.
Монети дзвенять, ключі бряжчать, папірці шарудять.
Це музика маминого життя.
Кожен звук щось означає.
У поліклініці мама дістає із сумочки нашу медичну картку.
У магазині — список покупок.
У транспорті — проїзні квитки.
— Як ти все пам'ятаєш, де що лежить? — дивуюся я.
Мама сміється:
— Це материнська інтуїція. Руки самі знають.
Одного разу мама загубила сумочку в автобусі.
Увесь вечір ми їздили містом, шукали.
Мама була така засмучена:
— Там усе моє життя!
На щастя, водій передав її диспетчеру.
Вдома мама висипала вміст сумочки на стіл.
Дрібниць виявилося неймовірно багато!
Заколки, таблетки, чеки, візитки, губна помада, носові хустинки.
— Оце так! — здивувався навіть тато.
Мама акуратно склала все назад. Кожну річ — на своє місце.
— Тепер порядок, — задоволено сказала вона.
А я подумав: мамина сумочка — як її серце.
Там є місце для всіх, кого вона любить.