Дитячі оповідання
Лампочка
У нашій комірчині висить лампочка.
На довгому-довгому шнурі.
Такому старому, що він уже посірів від часу.
Мама каже: «Не забудь вимкнути».
Але я знаю правду — вона сама гасне, коли я йду.
Просто їй нема кому світити, коли там нікого немає.
Усередині пахне пилом і яблуками.
Тими самими, торішніми, що лежать у ящику під старими газетами.
Пальта на цвяхах ворушаться, навіть коли немає вітру.
Їхні рукави шарудять, ніби хочуть щось сказати, але забули слова.
Я сідаю на маленький табурет — той самий, з відбитою фарбою.
Він поскрипує підо мною, ніби радіє компанії.
Розповідаю лампочці про свій день: хто з ким побився на перерві, хто отримав п'ятірку, а хто з'їв мій бутерброд.
Вона розуміє.
Коли їй смішно — моргає.
Коли сумно — світить рівно й тихо.
Одного разу я розповів їй про двійку з математики — вона раптом стала такою теплою, що пил у повітрі закружляв, наче сніжинки.
Іноді я приходжу просто так.
Сідаю мовчки.
Світло тоді стає м'яким, як бабусина ковдра.
Якщо прислухатися — можна почути, як лампочка тихенько дзижчить.
Напевно, це вона розмовляє з тінню під стелею.
Я впевнений: якщо її викрутити, вона не згасне.
Просто переїде до мене в кишеню. І буде світити, коли мені страшно.
#514 в Різне
#79 в Дитяча література
#765 в Сучасна проза
Відредаговано: 18.08.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
