Дитячі оповідання
Тіні на гойдалках
У дворі стоять старі гойдалки. Вдень на них гойдаються діти.
А ввечері — їхні тіні.
Я сиджу на лавці й дивлюся, як діти-тіні граються без господарів.
Вони прозорі, сірі, але дуже живі.
Гойдаються високо-високо, майже до ліхтаря.
Справжні діти вже вдома вечеряють, а тіні залишилися у дворі.
Їм не потрібна їжа — вони живляться місячним світлом.
— Тату, а чому тіні граються без нас?
— Це не тіні граються. Це гойдалки розгойдує вітер.
Але я бачу: на гойдалці сидить прозора дівчинка з кісками.
Це тінь Маші з п'ятого під'їзду, вона гойдається й беззвучно сміється.
Поруч тінь Дімки штовхає гойдалку.
А тінь маленької Соні чекає своєї черги.
Вони грають у ту саму гру, що й удень.
Тільки навпаки: хто вище гойднеться, той довше живе.
Бо тіні бояться світанку.
Коли прийде сонце, вони зникнуть до наступного вечора.
Двірник дядько Петро проходить повз із мітлою, він не бачить дітей-тіней.
Проходить просто крізь тінь-Дімку.
Тінь-Дімка навіть не помічає.
Я встаю й підходжу до гойдалки.
Тінь-Маша злазить і показує на вільне місце.
— Дякую, — шепочу я.
Сідаю на гойдалку й починаю гойдатися.
Моя власна тінь змішується з дітьми-тінями.
Тепер ми всі разом: я справжній і друзі-тіні.
Гойдаємося під зорями до самого світанку.
А вранці тіні зникають. Залишаються тільки порожні гойдалки.
Але я знаю: ввечері вони знову оживуть і чекатимуть на мене.
#529 в Різне
#81 в Дитяча література
#784 в Сучасна проза
Відредаговано: 18.08.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
