Дитячі оповідання
Нічний дощ по даху
Уночі дощ стукає по даху.
Крапля за краплею — наче хтось друкує на машинці.
Мама каже: «Це просто дощ».
А я знаю: небо пише листа.
Лежу в ліжку й слухаю небесну абетку.
Швидкі краплі — це коми, а повільні, важкі — крапки.
А коли злива посилюється — це знак оклику.
Про що пише небо?
Може, розповідає про хмари, які сьогодні мандрували.
Або скаржиться, що люди мало дивляться вгору.
А може, складає казку для дітей, які не можуть заснути.
У коридорі цокає годинник. Тік-так, тік-так.
Він розмовляє з дощем:
— Поспішай, уже пізно.
А дощ відповідає:
— Кап-кап, я ще не все написав.
Я встаю й підходжу до вікна — за склом чорна ніч і срібні струмені.
Дощ бачить мене й стукає тихіше, ніжніше. Тепер він пише колискову.
Мама заглядає до кімнати:
— Чого не спиш?
— Слухаю, як дощ пише.
— Що пише?
— Листа всім дітям. Про те, що завтра буде сонце.
Мама сідає на край ліжка, і ми разом слухаємо дощового листа.
Він довгий, на кілька сторінок, у ньому є сумні рядки й веселі.
Під ранок дощ стихає, ставить останню крапку й іде.
А лист залишається в калюжах у дворі.
Завтра його прочитають горобці й розкажуть усім птахам.
Я засинаю з думкою про небесного листа, і мені сниться, що я вмію читати мову дощу.
Там на кожній краплі написано: «Доброго ранку, світе».
#516 в Різне
#79 в Дитяча література
#764 в Сучасна проза
Відредаговано: 18.08.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
