Дитячі оповідання
Лестниця в небо
На горищі у дідуся стоїть старі дерев'яні сходи.
Вони високі, темні й упираються просто в стелю.
Бабуся завжди каже:
— Не чіпай їх, вони хитаються. Можна впасти.
Але я знаю інше.
Якщо стати на останню сходинку й підняти голову, то стеля стане прозорою.
Не вся одразу, а ніби проступає плямами.
І крізь ці плями видно небо.
Але не таке, як ми бачимо у дворі.
Там воно густе, щільне, наче фарба, яку хтось розмішав надто сильно.
Синє-синє, таке, що хочеться доторкнутися.
І в цьому небі пливуть хмари.
Вони зовсім інші.
Великі, важкі, схожі на птахів.
У них довгі крила й дзьоби зі світла.
Одного разу я наважився. Заліз, замахав рукою.
І один птах підплив ближче.
Я торкнувся його крила.
Воно виявилося м'яким, теплим, як хлібний м'якуш, тільки ще живішим.
Я завмер, а потім усміхнувся.
— Ідеш чай пити? — гукнула знизу бабуся.
Я спустився, сходинка за сходинкою.
Але весь ранок долоні пахли хмарою.
Спочатку солодко, потім трохи гірко, як літній дощ.
Я думаю: якщо колись сходи зникнуть, птахи самі прилетять за мною.
Бо вони вже знають мій голос.
І пам'ятають, як я махаю рукою.
#516 в Різне
#79 в Дитяча література
#764 в Сучасна проза
Відредаговано: 18.08.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
