Дитячі оповідання
Ранковий туман
Сьогодні вранці весь світ став невидимим.
Туман з'їв будинки, дерева, навіть сусідського собаку.
Залишилися тільки я і біла порожнеча.
Йду до школи й нічого не бачу далі власних ніг.
Ліхтарі світяться, мов зорі в молоці.
Десь сигналять машини — вони теж заблукали.
Назустріч іде тітка Світлана із сусіднього під'їзду.
Вона з'являється з туману, наче привид.
— Ой, налякав! — сміється вона. — А я подумала, що ти привид.
У тумані всі звуки особливі.
Кроки луною віддаються в білій порожнечі.
Голоси літають без облич.
А машини гудуть, мов невидимі кити.
Я зупиняюся біля світлофора.
Червоне світло ледь пробивається крізь туман.
Поруч хтось дихає — не бачу хто.
— Привіт, — кажу в білу порожнечу.
— Привіт, — відповідає дівочий голос.
Ми переходимо дорогу разом, тримаючись за руки.
Двоє невидимих людей у невидимому світі.
Біля школи туман трохи розсіюється.
Дівчинка виявляється з мого класу — Даринка.
— А я й не знав, що ти ходиш цією дорогою, — кажу я.
— І я не знала. Туман нас познайомив.
На уроці вчителька розповідає про туман.
Дрібні краплинки води, вологість, температура.
Та я знаю правду: туман — великий чарівник.
Він ховає звичний світ і показує новий.
У новому світі незнайомі люди стають друзями.
Звичайні звуки перетворюються на музику.
А я — не просто хлопчик, який іде до школи.
Я мандрівник у країні білого безмов'я.
#527 в Різне
#81 в Дитяча література
#770 в Сучасна проза
Відредаговано: 18.08.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
