Дитячі оповідання

Варення із шелестів

У бабусі дивна звичка — вона варить варення не з ягід, а зі звуків.
Вона збирає їх уранці.
Із клацання замків, із шелесту сторінок, із того, як кіт стрибає на підвіконня.
— Навіщо цукор? — каже вона.
— Шелести й самі по собі солодкі. Особливо ті, що в коридорі.
На кухні пара, туман, радіо шепоче про погоду у Владивостоці.
Кіт стрибає на підвіконня, залишаючи «няв» у повітрі, ніби позначку.
Коли варення кипить, стіни ледь тремтять — вони теж щось чують.
— Можна намастити на хліб? — запитую я.
— Краще на язик, — відповідає бабуся. — Тоді згадуєш не смак, а мить.
Я куштую.
Смак — як звук лампи, що клацнула, коли я читав про Карлсона.
Раптом чую голос тата, його кашель, як він сміявся, коли прокидався пізно у вихідні.
У бабусі ціла полиця такого варення.
Банки з етикетками: «зітхання з під'їзду», «поворот дверної ручки», «компот із забутого».
А одна — без напису, всередині — тиша з легким хрускотом.
— А це?
— Те, чого ти не встиг почути. Може, колись дійде.
Я забрав її.
Бережу, щоб одного дня раптом почути, що вона хотіла сказати.

Влад Снігірьов

Подобається

#512 в Різне
#79 в Дитяча література
#755 в Сучасна проза

У тексті є: дитячі казки, добрі історії, дитячі мрії

Відредаговано: 14.08.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись