Дитячі оповідання
Продавець повітряних кульок
На площі стоїть дідусь із повітряними кульками.
Червоні, сині, жовті — ціла веселка над головою.
Але я знаю: це не просто кульки.
Це спіймані хмаринки.
Дідусь ловить їх сачком на довгій палиці.
Уночі, коли всі сплять, він вибирається на дах і полює.
Маленькі хмаринки заплутуються в сачку, і він прив'язує їх до мотузочок.
— Дідусю, а звідки у вас кульки? — запитую я.
— Купую на фабриці, — відповідає він.
Та я бачу, як він підморгує.
Мама купує мені синю кульку.
Я тримаю її за мотузочку й відчуваю: вона рветься додому, у небо.
У ній живе маленький дух хмаринки.
Він пам'ятає, як літав високо-високо й дивився на землю згори.
— Не відпускай, а то полетить, — каже мама.
— А якщо вона хоче додому?
— Це просто гума і газ.
Та кулька тепла й жива.
Вона тягне мене вгору, розповідає про небесні дороги.
Хоче показати мені світ із висоти пташиного польоту.
Ми йдемо парком.
Кулька гойдається над головою, розмовляє з вітром.
Вітер — її давній друг, вони граються в наздоганялки.
Увечері, коли ми приходимо додому, я прив'язую кульку до вікна.
— Подивися на свій старий дім, — кажу я їй.
Кулька повертається до вікна й завмирає.
Усю ніч вона дивиться на небо.
А вранці каже мені без слів: «Дякую. Я згадала, хто я».
Тепер вона вже не рветься на волю.
Вона знає: іноді дім можна носити із собою.
#861 в Різне
#124 в Дитяча література
#1115 в Сучасна проза
Відредаговано: 21.08.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
